Ви вже чули, що Шольц остаточно відмовився давати нам дальнобійні ракети «Таурус» через те, що боїться ескалації з боку Роіссі. Я вам вже розповідав, до однією з причин його страху є повна неготовність його електрично мережі до обстрілів. Там пару раз довбонуть і пів Німеччини зануриться в темряву на віки вічні)) А ось дуже грунтовне дослідження «Bloomberg», яке показує ще одну причину сратись Путєна. Європейцям тупо нічим і ніким воювати. Десятиліттями європейські члени НАТО обмежували витрати на оборону заради фінансування інших пріоритетів. На думку деяких американських військових експертів, залишилася «потьомкінська армія», яка не змогла б протистояти загарбнику без американської підтримки.
Наприклад, Великобританія може зібрати одну дивізію чисельністю від 20 000 до 30 000 солдатів, хоча це, ймовірно, займе більше місяця. «Втрати України у війні з Росією у 31 000 військовослужбовців означатимуть втрату бойової потужності британської армії».
Пороздивляйтесь ці інфографіки. Там все зрозуміло. Європа – не воїн. Принаймні без американців. І інших союзників у нас просто нема.
Чи здатні європейські члени НАТО захистити себе перед загрозами з боку Росії та Китаю? Чому Європа не готова захищати себе
Після десятиліть боротьби з повстанцями в далеких країнах, європейські члени НАТО розглядають сценарій, який серйозно не передбачався з часів розпаду Радянського Союзу - можливість повномасштабної сухопутної війни на своїй власній території.
Таку кампанію, можливо, доведеться вести без повної вогневої потужності США, незамінного союзника, який забезпечував безпеку регіону під час холодної війни і після неї.
На думку багатьох європейців, найбільший ризик для статус-кво походить від Дональда Трампа. «Наші союзники скористалися нами більше, ніж наші вороги», - сказав колишній президент США в інтерв'ю головному редактору Bloomberg Джону Міклетвейту в Економічному клубі Чикаго 15 жовтня. «Це не є стійким». Трамп зайшов так далеко, що припустив, що в разі його переобрання Америка прийде на допомогу лише тим союзникам, які виконають цільовий показник військових витрат НАТО - позиція, яка ставить під сумнів зобов'язання альянсу щодо колективної оборони, передбачені статтею 5.
Проте провокаційні коментарі Трампа відображають течію мислення, яка виходить за межі політичного розколу у Вашингтоні і може переважати незалежно від того, хто переможе на президентських виборах у США в листопаді: європейські уряди повинні розбудовувати власні потужні збройні сили замість того, щоб утримувати оборонні бюджети на низькому рівні, будучи впевненими в тому, що їхній пакт про взаємну оборону з Америкою радянських часів захистить їх від загарбників.
Ті, хто виступає за посилення європейської оборони, мотивовані прагматизмом і справедливістю. Зростання Китаю як військової потуги, з його планами щодо спірного острова Тайвань, змушує американських чиновників розігрувати сценарій, за яким вони будуть змушені перенаправляти зброю великої дальності з Північної Атлантики для ведення війни у Східній Азії.
Це може залишити Європу в небезпеці. Війна в Україні, найсмертоносніший конфлікт на континенті з 1945 року, продемонструвала рішучість російського президента Владіміра Путіна викроїти для Москви більшу сферу впливу на пострадянському просторі. У 2005 році Путін заявив, що розпад Радянського Союзу «був найбільшою політичною катастрофою століття». Якщо його наступною ціллю стане східний член НАТО, союзники будуть зобов'язані поспішити йому на допомогу.
Більшість європейських військових не мають досвіду планування і командування широкомасштабними операціями об'єднаних сил за участю кількох країн. Вона складається з окремих національних армій, які в рамках Організації Північноатлантичного договору покладаються на Америку в питаннях керівництва і координації. Країни НАТО скоротили війська і військову техніку з часів холодної війни. Але Європа скоротила набагато більше, ніж США. Оборонні бюджети перетворилися на казан, який можна розграбувати для фінансування більш нагальних пріоритетів, таких як лікування і догляд за старіючим населенням. Як наслідок, значна частина європейських збройних сил перетворилася, на думку деяких американських експертів з питань оборони, на «потьомкінську армію», яка погано підготовлена до ведення і перемоги у тривалій війні.
Скорочення збройних сил
Скорочення, показані вище, навіть не відображають повної картини. Справжня спроможність вимагає, щоб війська були добре оснащені і навчені. Бойова броньована машина, яка погано обслуговується, зброя, яка деградує, бригада, якій не вистачає боєприпасів і шляхів постачання для ведення тривалої війни, ракета, яка виходить з ладу через те, що не пройшла бойових випробувань - все це знижує ефективність армії у спосіб, який часто залишається поза увагою громадськості.
Росія також скоротила свої збройні сили в 1990-х роках, частково через те, що її економіка перебувала в стані колапсу, а значна частина обладнання була застарілою. У 2008 році війна з Грузією викрила занедбаний стан російських збройних сил, і Путін розпочав широкомасштабну модернізацію військової техніки - від кораблів і підводних човнів до літаків і ядерної зброї; він збільшив чисельність війська і спробував відійти від призовної моделі, щоб розширити ряди професійних солдатів. У зв'язку з тим, що спроби Росії поглинути Україну знову виявили обмеженість її збройних сил і призвели до великих втрат, Путін заявив, що збільшить чисельність збройних сил країни до 1,5 мільйона осіб, що зробить її другою за чисельністю армією у світі після Китаю.
Без повної потужності збройних сил США на своєму боці європейським членам НАТО буде важко протистояти такому потужному загарбнику, не кажучи вже про те, щоб стримувати його.
Європейські уряди почали виділяти більше коштів на оборону. Багато з цих грошей знадобиться просто на відновлення і посилення тих засобів, які вони вже мають. Вони, як і раніше, покладатимуться на США в таких критично важливих сферах, як протиповітряна і протиракетна оборона і передові комп'ютерні системи, необхідні для ведення сучасної війни.
«Європа повинна стати політичною і військовою силою, якщо ми хочемо відчувати себе в безпеці на нашому континенті», - заявив у квітні прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск.
Нижче наводимо аналіз стану збройних сил Європи і прогалин, які необхідно заповнити, щоб відновити довіру до них, на основі даних, отриманих від міністерств оборони, і думок військових експертів.
Військові витрати
У 2014 році члени НАТО домовились, що до 2024 року кожна з них витрачатиме на оборону щонайменше 2% свого валового внутрішнього продукту. Очікується, що близько 23 з 32 членів Альянсу досягнуть цієї мети - порівняно з минулим роком лише 10 країн. Навіть якщо європейські члени Альянсу разом досягнуть рівня США, який становить близько 3,5% ВВП, їхні витрати все одно будуть відставати від витрат їхнього наддержавного союзника, тому що європейська економіка перебуває на шляху занепаду порівняно з американською з часів глобальної фінансової кризи кінця 2000-х років.
Скорочення і ще більше скорочень
Не менш важливим, ніж те, скільки буде витрачено, є те, як. Минулі показники Європи в питаннях закупівлі військової техніки є поганими. Країни часто робили акцент на купівлі дорогих, високотехнологічних систем, які прикрашають їхній престиж, замість того, щоб належним чином підтримувати або замінювати те, що вони вже мали.
Війна в Україні показала, що навіть у сучасній війні здатність постачати велику кількість старомодної зброї, боєприпасів та інших базових засобів залишається такою ж важливою, як і сто років тому. За оцінками розвідки НАТО, на які посилалась CNN в березні, Росія мала виробити цього року майже 3 мільйони артилерійських снарядів - майже втричі більше, ніж США і Європа разом узяті - за даними розвідки НАТО.
Відправляючи військову техніку на підтримку оборони України, європейські уряди мучилися над тим, скільки саме відправити, частково через побоювання виснажити свої власні обмежені арсенали.
Вирішуючи, що купувати і в кого, національні оборонні відомства Європи традиційно зосереджуються на стимулюванні внутрішньої економіки і створенні робочих місць. Це ускладнює координацію закупівель таким чином, щоб регіон отримував необхідне йому обладнання за найнижчою можливою ціною. Це також призводить до дисфункції на полі бою. Через незначні конструктивні відмінності 155-мм артилерійські снаряди, вироблені деякими членами НАТО, несумісні з системами інших союзників. Деякі німецькі війська використовують незашифровані радіостанції 1980-х років, які не можуть підтримувати зв'язок з союзниками, згідно з доповіддю, опублікованою в березні парламентським уповноваженим у справах збройних сил Німеччини.
Війська
Велика Британія і Франція є провідними військовими потугами Європи, але обидві країни скоротили чисельність своїх збройних сил з часів холодної війни. Активні збройні сили Франції скоротилися на 56% між 1990 і 2024 роками, до 203 850 осіб. Велика Британія продовжує скорочення: В оборонному командному документі від 2023 року зазначається, що британська армія буде скорочена до 73 000 солдатів до 2025 року - найнижчого рівня з часів наполеонівських воєн 1803-1815 років. Німеччина може розмістити одну бригаду чисельністю в кілька тисяч солдатів в країнах Балтії, і це «буде вважатися досягненням», - сказав Макс Бергманн, директор з питань Європи, Росії та Євразії у вашингтонському Центрі стратегічних і міжнародних досліджень, що базується у Вашингтоні.
Франція може мобілізувати 20 000 солдатів за 30 днів, за словами головнокомандувача сухопутної армії генерала П'єра Шилла. За словами Метью Савілла з Королівського інституту об'єднаних збройних сил (RUSI), лондонського аналітичного центру з питань оборони і безпеки, Великобританія може зібрати одну дивізію чисельністю від 20 000 до 30 000 солдатів, хоча це, ймовірно, займе більше місяця. «Втрати України у війні з Росією у 31 000 військовослужбовців означатимуть втрату бойової потужності британської армії», - сказав він. «Ви могли б прагнути зібрати другу дивізію, яку ви могли б посилити і розбудувати - тільки у неї не було б багато техніки».
Лише американський спецназ налічує близько 70 000 військовослужбовців, а в Європі дислокується близько 80 000 американських військовослужбовців.
НАТО намагається максимально ефективно використовувати те, що залишилось від європейських збройних сил, оскільки регіон переходить від «післявоєнного» до «довоєнного» стану, за висловом Гранта Шаппса, який до липня був міністром оборони Великої Британії.
Близько 90 тисяч військовослужбовців НАТО провели перші п'ять місяців 2024 року, беручи участь в «Стедфаст дефендер» - найбільших військових навчаннях з часів холодної війни.
Передова присутність НАТО
У листопаді 2022 року НАТО посилила свою передову присутність, додавши війська до Болгарії, Угорщини, Румунії і Словаччини.
Альянс створює те, що він називає новою моделлю збройних сил, покликаною краще протистояти загрозі з боку Росії на своєму східному фланзі, який простягається від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні. Це передбачає приведення понад 300 тисяч військовослужбовців у стан підвищеної готовності до розгортання в найкоротші терміни. НАТО передислоковує війська з метою розширення своєї так званої передової присутності - збільшення кількості багатонаціональних сил в тих місцях, які, найімовірніше, доведеться захищати в першу чергу в разі конфлікту. Німеччина планує розмістити в Литві постійну бригаду чисельністю до 5000 військовослужбовців до кінця 2027 року.
Деякі європейські генерали закликають до відновлення масового призову, хоча хвиля новобранців, що виникне внаслідок цього, не зможе замінити професійних, висококваліфікованих солдатів, необхідних у сучасній війні.
Нещодавній вступ Швеції і Фінляндії до НАТО приніс довгоочікуваний приплив добре підготовлених і високодисциплінованих солдатів. Проте, в більш широкому сенсі, європейський військовий набір переживає кризу - його гальмують погані враження від життя на службі. Зменшення чисельності європейських збройних сил є, до певної міри, самоувічнюючим, оскільки зменшення їхньої ролі в цивільному суспільстві означає, що багато молодих людей навіть не розглядають можливість військової кар'єри.
Логістика
Немає сенсу тренувати бойовий підрозділ, якщо ви не можете швидко перекинути його і надати йому ресурси для тривалої боротьби. Американська армія може дублювати лінії постачання палива, їжі та боєприпасів для кількох бронетанкових бригад. Логістичні ресурси Європи є меншими, менш гнучкими і менш перевіреними. За часів холодної війни члени НАТО мали спеціальну систему паливопроводів для постачання союзницьких військ, дислокованих в Центральній Європі. Коли розпався Радянський Союз і НАТО розширився на схід, подібної стандартизованої інфраструктури не було створено - частково тому, що члени Альянсу переключили свою увагу на планування операцій на інших континентах, в таких місцях, як Ірак, Лівія, Судан і Пакистан.
З часу «тривожного дзвінка» в Україні Альянс систематично перевіряє свою здатність перекидати війська і важку техніку на великі території автомобільним і залізничним транспортом і ставить питання, які не ставились з часів холодної війни: що станеться, якщо польські аеропорти будуть розбомблені? Чи зможуть мости на ключових маршрутах до країн Балтії витримати вагу сотень танків і не зруйнуватися? Одним із головних завдань навчань «Стедфаст дефендер - 2024» була швидка доставка військ і техніки до найбільш вірогідних зон майбутніх конфліктів.
Військово-морська міць
Кораблі мають вирішальне значення в сучасній наземній війні. Повітряним силам потрібні злітно-посадочні смуги, а армії пересуваються повільно. Військово-морські сили швидко розгортають далекобійну зброю, яка може знищити значну кількість ворожої техніки на суші і на морі.
Це було доведено в Лівії в 2011 році. Європейські країни хотіли очолити військово-морські зусилля зі знищення військової машини Муаммара Каддафі. Зрештою, лише США мали крилаті ракети «Томагавк» у достатній кількості, щоб знищити лівійську протиповітряну оборону і європейські бойові літаки могли безпечно літати над Лівією. (Принаймні один з британських «Томагавків» застряг у трубі).
За підрахунками Інституту, деякі американські підводні човни мають на озброєнні більше «Томагавків», ніж увесь Королівський військово-морський флот Великобританії.
У Франції залишився один повномасштабний авіаносець «Шарль де Голль», який зазвичай несе близько 30 винищувачів Rafale. Велика Британія має два таких кораблі, які разом здатні розмістити 48 бойових літаків F-35 на додаток до вертольотів. Але очікується, що до кінця 2024 року вона матиме лише 37 винищувачів. (Попередник F-35, «Харрієр», був знятий з озброєння понад десять років тому). Один американський авіаносець класу «Німіц», яких налічується 10, має повітряне крило до 69 літаків.
Обмеженість бюджетів призвела до затримки прибуття нового покоління військових кораблів Королівського флоту і підводних човнів, які несуть ядерну зброю Великої Британії. Як наслідок, значна частина нинішнього флоту експлуатується понад визначений термін служби і є більш схильною до проблем з технічним обслуговуванням. У квітні лише п'ята частина основних надводних бойових кораблів Королівського флоту була активною або здатною до негайного розгортання, згідно з даними, зібраними журналом «UK Defence Journal».
У січні, рідко критикуючи свого вірного союзника, міністр ВМС США Карлос дель Торо закликав Британію збільшити чисельність своїх збройних сил, щоб протистояти загрозам з боку Росії і Китаю.
Деякі європейські країни вживають заходів для відновлення своїх військово-морських сил і додають більше озброєння до тих кораблів, які вони мають на озброєнні. Але кораблі мають одні з найдовших термінів будівництва серед будь-якої військової техніки. А тим часом військово-морські сили регіону намагаються знайти моряків, щоб заповнити вже наявні кораблі. На початку 2024 року британський уряд заявив, що виводить з експлуатації два з 11 фрегатів Королівського військово-морського флоту; газета Telegraph повідомила, що це пов'язано з нестачею особового складу.
Повітряна міць
Основна частина крилатих і балістичних ракет дальнього радіусу дії НАТО, які в бою будуть запускатися на сотні кілометрів з мобільних батарей і військових кораблів, надається США. А Європа не має протиракетних систем типу «Патріот» у такій кількості, яка б забезпечила ефективний захист від ракет, що летять на неї.
Конфлікт в Україні показав, що в сучасній наземній війні важко здобути перемогу без домінування в повітрі. Українські війська успішно застосовують безпілотники для підбиття танків, знищення ворожих солдатів, руйнування складів боєприпасів, пошкодження аеродромів і нафтопереробних заводів. Але добре налагоджена протиповітряна оборона Росії ускладнює польоти українських ВПС і значно послаблює російські системи озброєнь, які завдають ударів по українських містах і життєво важливих об'єктах інфраструктури.
Такий самий виклик, ймовірно, виникне, якщо Росія вторгнеться до країни-члена НАТО.
«У наземному бою з Росією успіх НАТО значною мірою залежатиме від досягнення переваги в повітрі», - сказав Савілл в RUSI. «Ви не зможете цього досягти, якщо російська протиповітряна оборона продовжуватиме збивати ваші літаки і гелікоптери. Якщо ви цього досягнете, то зможете знищити російські наземні сили».
Наразі лише США можуть здійснювати ефективне придушення і знищення сучасних російських засобів ППО. Спеціалізовані літаки виявляють джерело радіолокаційних сигналів від ворожих систем протиракетної оборони. Це змушує противника вимкнути обладнання, щоб запобігти його знищенню протирадіаційними ракетами, створюючи вікно для атаки на об'єкти противника на землі.
Сучасну російську протиповітряну оборону важче перемогти, ніж будь-коли, оскільки вона поєднує в собі комплекси протиракетної оборони великої, середньої і малої дальності. Це має гарантувати, що коли один вузол системи буде виведений з ладу, інші шари продовжать забезпечувати захист. Більше того, ракетні батареї і пов'язані з ними наземні станції постійно перебувають у русі, щоб відбити атаку.
Американські військові мають шанс перемогти ці так звані інтегровані системи протиповітряної оборони, тому що вони мають велику кількість висококваліфікованих пілотів, які літають на малопомітних бойових літаках, таких як F-35, що працюють в тандемі з супутниками спостереження і літаками дальньої розвідки для швидкого і точного виявлення численних цілей. США також мають великі, легкодоступні запаси боєприпасів дальнього радіусу дії, які можуть бути випущені з-за меж небезпечної зони для знищення цих цілей.
За словами Джастіна Бронка, фахівця з військово-повітряних сил і технологій RUSI в Лондоні, Джастіна Бронка, брак власних сил і засобів для виконання цих складних місій є найсерйознішим недоліком, виявленим Повітряним командуванням НАТО.
Перспективи
Поки що відновлення військового потенціалу Європи відбувається фрагментарно і в обмежених масштабах.
Серед позитивних зрушень - оголошення канцлера Німеччини Олафа Шольца про створення фонду в розмірі 100 мільярдів євро для модернізації оборони країни; значне розширення збройних сил Польщі, що зробило їх третіми за величиною в НАТО, з акцентом на сухопутні війська; план Нідерландів відновити танкові війська, яких країна позбулася в 2011 році; а також надходження нових гелікоптерів Apache і гаубиць Archer для британської армії.
Уряди країн регіону погоджуються, що координація їхніх зусиль підвищить віддачу від інвестицій. Це означає відхід від поняття «суверенних сил і засобів» до нового підходу, в рамках якого вони порівнюють свої військові активи, визначають прогалини в своїх колективних арсеналах і домовляються про те, які країни-члени заповнять ці прогалини.
Підгрупа членів Альянсу - Швеція, Фінляндія, Норвегія і Данія - просунулась у цьому напрямку, створивши Північний альянс протиповітряної оборони з метою об'єднання командування і управління, обміну засобами, інформацією і ситуаційною обізнаністю, а також поліпшення оперативної сумісності. До кінця десятиліття група планує мати майже 250 сучасних бойових літаків, з яких щонайменше половину, ймовірно, становитимуть F-35.
Вже саме рішення про те, хто буде наглядати за оборонним відродженням Європи, стало джерелом напруженості. Виконавчий орган Європейського союзу, Європейська комісія, прагне очолити ці зусилля, навіть призначивши 17 вересня Андрюса Кубілюса, колишнього прем'єр-міністра Литви, своїм першим «комісаром з питань оборони і космосу». Блок взяв на себе провідну роль у координації європейської реакції на українську кризу. Йому також належить значна заслуга у швидкому зростанні європейського виробництва артилерійських снарядів - очікується, що до кінця 2025 року воно досягне 2 мільйонів з 1 мільйона на початку 2024 року.
Проте командування НАТО вже давно виступає проти того, щоб ЄС відігравав домінуючу роль в обороні регіону, заявляючи, що це може дублювати зусилля і відволікати ресурси. У своєму останньому публічному виступі на посаді генерального секретаря НАТО Єнс Столтенберг застеріг ЄС від створення конкуруючої альтернативи Альянсу.
Хто б не взяв на себе ініціативу, відбудова європейської оборони потребуватиме багато грошей, які можуть не матеріалізуватися. Деякі чиновники з питань безпеки кажуть, що європейські військові витрати можуть зрости до 4% національних бюджетів - рівня, небаченого з кінця радянської епохи - для того, щоб гарантувати, що НАТО зможе впоратися з новими загрозами.
Для деяких членів Альянсу це вимагатиме або значного скорочення витрат в інших сферах, або підвищення податків, або взяття додаткового боргу, який вони ледве можуть собі дозволити. Тому наразі в НАТО немає достатнього імпульсу для перегляду цілі в 2%. Замість цього в альянсі обговорюють, чи слід дозволити членам включати військову допомогу Україні до своїх мінімальних витрат.
