Президент Зеленський запустив на високу орбіту «план перемоги» над ядерною Росією. Він зосередив на ньому увагу лідерів Заходу і кремлівського архітектора агресії.
Але ні на «йоту» не змінив її хід, не визначив воєнної стратегії оборони країни й ще більше заплутав і без того мутну історію розвитку подій навколо України.
За великим рахунком, доповідь президента парламенту, уряду і своїй воєнній команді про «план перемоги» виглядає, як певна форма ультиматуму союзникам: або вони вступлять у війну проти Росії на стороні України та примусять Путіна капітулювати, або переможена Україна запустить ланцюг кризи західних демократій під воєнним тиском нової воєнної імперії.
Це третя спроба президента Зеленського вирівняти шанси у протистоянні з Росією і добитися її поразки, як єдиного способу завершення війни.
Він справедливо переконаний, що мир «посередині з Москвою» без хоча б відчуття близькості поразки, неможливий. Перший раз, коли колишнього комедійного актора війна викинула на верх глобальної політики, він рішуче й ефективно обʼєднав інших союзників в антиросійську коаліцію і відтиснув російські війська від Києва, Харкова, центральної України практично до сучасних рубежів оборони. Цей успіх окрилив його та команду молодих й амбіційних вчорашніх, середнього статистичних, нікому не відомих, офісних помічників.
Успіх президента і воєнних вони без тіней сумнівів записали на рахунок своїх генетично пробуджених талантів.
Друга спроба – контрнаступ 23 року. Зеленський не допускав навіть натяків на невдачу. Він провалився. Проте фронт не рухався і тримався на альтернативній воєнній логіці главкома Залужного і його команди Генштабу.
Нещодавно в Лондоні він звинуватив західних генералів, які підтримали непідготовлений літній контрнаступ 23 року, підірвавши високоякісні бойові ресурси ЗСУ на фортифікаціях Суровікіна, мінних полях і під ударами російських ракет та авіації.
Він і став винним за провал, хоча за нього йому чомусь дали Героя України. Команда Зеленського ще була переконана у власних надзвичайних здібностях загнати Путіна «в кут» і піти на перемовини, вигідні Україні. Намагаючись особливо не повертатися до Стамбульських угод, парафованих Арахамією про капітуляцію.
Вони виходили з простих і навіть очевидних фактів. У 2023 році вже було ясно, що Путін воює в Україні з США, НАТО і їх союзниками. Сили не рівні. Бойові дії майже мільйонної української армії з сучасною західною зброєю мали призвести до невідновлювальних втрат в російській воєнній машині.
Західні санкції були здатні придушити російську економіку, фінансову систему і зупинити потік валюти для ВПК. Ізоляція персонально Путіна, росіян, інститутів влади, інфляція, девальвація і дефіцити мали запустити в Росії важку соціальну кризу, розколюючи її, демонтуючи єдність у підтримці російської ікони – Путіна.
