...як Верховна Рада України, проголосувавши 301 голосом “за”, приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цим, власне кажучи, була законодавчо підтверджена відмова України від власного “ядерного щита”. Сталося це 16 листопада 1994 року
Очевидно, в наступні дні, у зв'язку з цим невеселим ювілеєм та актуалізацією теми ядерної війни, про це давнє рішення писатимуть багато. І мотиви, які призвели до нього, сьогодні більшості здадуться, як мінімум, незрозумілими, а як максимум, будуть названі зрадою...
Однак в українських політиків того часу, очільників держави, депутатів ВР були свої свої аргументи і свої резони відмови від ЯЗ. Може декому з тих, хто не жив у ті часи, буде цікаво поближче ознайомитися з тими аргументами. Для них навожу тут стенограму доповіді міністра закордонних справ Геннадія Удовенка (який пізніше, після загибелі В’ячеслава Чорновола, очолив Народний рух України) виголошеної на згаданому сесійному засіданні ВР. У ній він і навів аргументи "за" ядерне роззброєння.
Деякі з доводів (особливо про вагу підписів під Будапештським меморандумом) сьогодні викличуть хіба що гірку посмішку. З іншими я згоден і тепер, через 30 років. В будь-якому разі, текст дуже повчальний.
Я нічого не змінював, хіба що виправив граматичні помилки і розставив заголовки до розділів — для легшого сприйняття довгого тексту. Отже -
* * *
Сесійний зал Верховної Раді України. 16 листопада 1994 року. 12 година 30 хвилин.
УДОВЕНКО Г.Й., міністр закордонних справ України:
«Питання про ставлення України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї /ДНЯЗ/ обговорюється у Верховній Раді далеко не вперше. Уже неодноразово викладалися різні, деколи протилежні, думки з цього приводу. Важко не повторити деякі аргументи і мені.
* * *
1. «Усі держави, що мають мирну атомну енергетику, підписали ДНЯЗ».
Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року є одним з найбільш суттєвих факторів підтримання стратегічної стабільності у світі. Перехід від протистояння у "холодної війни" до розбудови міжнародних відносин на нових засадах взаємодії і співробітництва не принизив його значення. Цей Договір залишається найбільш універсальною за складом учасників міжнародною угодою в галузі контролю над озброєннями. Його учасниками є понад 160 держав світу - більше ніж будь-якої іншої угода в цій галузі. Серед них - усі ядерні держави, усі економічно розвинуті неядерні країни, практично всі держави, що мають мирну атомну енергетику. ДНЯЗ не тільки запобігає розповсюдженню ядерної зброї у світі, а й сприяє широкомасштабному і рівноправному співробітництву в галузі мирного використання ядерної енергії.
Договір, незважаючи на його певну недосконалість, продовжує відігравати роль одного з основоположних документів, що регулюють взаємостосунки держав у складній і делікатній ядерній сфері. Практично всі його учасники виступають за те, щоб Договір і далі виконував свою роль. Тому й мова на Конференції 1995 року йтиме не про зміну чи доповнення до Договору, а про термін продовження його дії. Я особливо хотів би наголосити, що Договір: переглядатися не буде.
Це не виключає можливості вжиття якихось додаткових заходів на розвиток Договору, зокрема реалізації ідеї всеосяжної заборони ядерних випробувань. Проте у зв'язку з цим не слід забувати, що реально впливати на долю Договору можна дише перебуваючи його повноцінним учасником.
* * *
2. «Україна не може розглядатися як ядерна держава в чистому вигляді»
Особливість ситуації, в якій опинилася Україна після розпаду колишнього Радянського Союзу і проголошення наміру стати без'ядерною державою, полягає в тому, що Україна стала спадкоємницею ядерної зброї, дислокованої на її території. Але з огляду на те, що контроль над цією зброєю ніколи не належав Україні, вона не може розглядатися як ядерна держава в чистому вигляді.
Як відомо, право власності передбачає наявність принаймні трьох основних умов: володіння, користування, розпорядження об'єктом власності, Україна ж, будучи власником ядерної зброї, розташованої на її території, ніколи не мала і не має, зараз змоги "користуватися" цією зброєю.
Навіть якщо б Україна отримала доступ до так званої "ядерної кнопки", виникла б проблема відтворення ядерних боєзарядів, без розв'язання якої Україна могла б залишатися ядерною лише протягом нетривалого часу.
Для створення власного ядерного потенціалу необхідною умовою є спроможність власними силами виробляти і постійно вдосконалювати ядерні боезаряда, що потребує:
1/ відповідної науково-технологічної бази;
2/ індустріальної бази для виробництва ядерних матеріалів /передусім високозбагаченого урану і плутонію/;
3/ індустріальної бази для виготовлення ядерних боєзарядів і підтримки їх у відповідній кондиції;
4/ індустріальної бази для виробництва засобів доставки ядерної зброї;
5/ інфраструктури, яка б забезпечувала транспортування, технічне обслуговування, безпечне зберігання, фізичний захист ядерних боєзарядів;
6/ інфраструктури для бойового обслуговування ядерної зброї;
7/ полігонів для випробування ядерних боєзарядів.
Брак будь-якого з перелічених елементів робить неможливим створення і надійне функціонування ядерних сил. В Україні зовсім немає щонайменше деяких із згаданих елементів.
* * *
3. «Не приєднавшись до ДНЯЗ Україна залишиться без поставок ядерного палива”
З іншого боку, не приєднавшись до ДНЯЗ, Україна фактично залишиться поза межами міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва, навіть у галузі мирного використання атомної енергії. Наслідком такої ізоляції стане, наприклад, припинення поставок ядерного палива, а також устаткування, необхідного для українських атомних електростанцій, із Росії. Згідно з указом Президента Російської Федерації експорт такої продукції забороняється в країни, ядерна діяльність яких не знаходиться під всеохоплюючими гарантіями МАГАТЕ. Створення Україною власного паливно-енергетичного циклу потребує часу і значних витрат. В умовах енергетичної кризи, що поглиблюється, перешкоди з постачанням електроенергії /а на атомних електростанціях виробляється близько 30 відсотків усієї електроенергії в Україні/призведуть до подальшого погіршення економічної ситуації в нашій державі.
Я вже не кажу тут про примару можливої міжнародної політичної ізоляції з усіма її наслідками, в якій ми обов'язково опинимося і яка а ж ніяк не сприятиме поліпшенню нашого внутрішнього і міжнародного становища. До речі, до підписання відомої тристоронньої заяви ми були в такій ізоляції і знаємо по собі, що це означав.
* * *
4.” Плани України приєднатися до ДНЯЗ в якості ядерної держави могли існувати лише як суто теоретичні”
Беручи до уваги вищевикладене, можна з певністю стверджувати, що плани України приєднатися до ДНЯЗ як ядерної держави могли існувати лише як суто теоретичні.
Крім того, якби Україна з самого початку прямувала цим шляхом, процес міжнародного визнання незалежності нашої держави значно б ускладнився. І тут треба ще раз наголосити, що свого часу, 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада попереднього складу ухвалила історичну Декларацію про державний суверенітет України, у ній було положення про те, що в перспективі Україна стане без'ядерною державою. Це нам потім, коли Україна стала незалежною державою, значно полегшило визнання нашої держави усім світом. Якби цього не було, було б дуже важке дипломатичне становлення нашої держави, а можливо, його й не відбулося б.
* * *
5. “Є три головних проблеми: компенсація за виведену зброю, фінансова допомога і гарантії”
Сьогодні можна констатувати, що після ратифікації Верховною Радою Договору про СНО і схвалення Тристоронньої заяви Президентів України, США та Росії, підписання відповідних двосторонніх угод із Росією однозначно вирішено практичні аспекти проголошеного Україною наміру стати без'ядерною державою.
Основною нашою турботою було належне врегулювання трьох головних проблем: адекватної компенсації Україні за ядерну зброю, що виведена і виводиться з її території, достатньої фінансової допомоги нашій державі в ліквідації цієї зброї та надання надійних додаткових гарантій національної безпеки України.
* * *
6. «В обмін на вивезення ядерних запасів Україні надаються твели для атомних електролстанцій”
Що маємо зараз? Вирішено і практично реалізується питання вивезення ядерних боєзарядів до Росії для їх ліквідації під контролем України і одночасного надання компенсації у вигляді твелів для українських атомних електростанцій.
У принциповому плані вирішено питання про надання Україні компенсації за тактичну ядерну зброю, яку було вивезено з нашої території у 1991-1992 роках. Укладено цілу низку угод, якими передбачається надання Україні значної фінансової та матеріально-технічної допомоги з боку Сполучених Штатів Америки та інших західних країн на потреби ядерного роззброєння.
* * *
7.« Приєднання України до ДНЯЗ сприятиме збільшенню фінансово-технічної допомоги від США”
Завдяки цілеспрямованим та наполегливим зусиллям Президента, виконавчої і законодавчої гілок влади останнім часом вдалося досягти реальних зрушень у вирішенні вкрай важливого та наболілого питання про збільшення обсягів і підвищення ефективності допомоги Україні з боку міжнародного співтовариства. Цьому сприяли, зокрема, нещодавні зустрічі українських посадових осіб з високопоставленими представниками США та інших провідних країн Заходу.
В результаті Сполучені Штати Америки погодилися прискорити поставку до України матеріально-технічних засобів та надання послуг не тільки за Угодою про ліквідацію стратегічних наступальних озброєнь, але й за іншими імплементаційними угодами.
Зокрема, вдалося значно просунутися у вирішенні питання будівництва житла для військовослужбовців стратегічних ракетних сил.
Звичайно, робота над інтенсифікацією надання фінансово-технічної допомоги на потреби ядерного роззброєння України за законом Нанна-Лугара триватиме, але в будь-якому випадку ваше рішення про приєднання України до ДНЯЗ сприятиме збільшенню, обсягів такої допомоги і прискоренню темпів її освоєння.
* * *
8.”Без’ядерний статус дозволить ближче просунутися до входження в європейські структури»
Хотів також наголосити на тому, що вкрай важливо було переконати ядерні держави проявити розуміння наших проблем, роз'яснити їм, що існування міцної демократичної України відповідає інтересам усієї європейської спільноти, залучити широке коло західних держав до надання нам допомоги.
Тому починаючи з лютого цього року Міністерство закордонних справ проводило інтенсивну роботу з провідними країнами донорами, і це принесло певні позитивні результати. Учора посли чотирнадцяти провідних західних держав і Європейського Союзу на зустрічі з Президентом України оголосили про намір своїх урядів виділити ще у цьому фінансовому році додаткові кошти у сумі біль те 230 мільйонів доларів США.
Змінився якісний підхід Заходу до надання цієї допомоги. Раніше мова йшла лише про ліквідаційні роботи, знищення інфраструктури; тепер країни-донори все більше схиляються до комплексного підходу в її наданні. Зокрема, значна частина коштів спрямовуватиметься на вирішення соціально-побутових проблем військовослужбовців, що звільняються у запас, і зокрема, на будівництво житла для них, здійснення конверсії військово-промислового комплексу, забезпечення охорони навколишнього середовища, покращення медичного обслуговування.
І що найважливіше, з ліквідацією ядерної зброї процес надходження допомоги не завершиться. Якраз навпаки, країни-донори наполягають на співпраці, яка була б у майбутньому взаємовигідною.
Якщо ми самі зможемо правильно використати ці їхні наміри, то, без сумніву, через деякий час матимемо суттєві дивіденди, просунемось ближче до входження в європейські структури. Але питання допомоги, мені видається не найважливіше і не найголовніше.
* * *
9.« З нами ніхто не хотів навіть і розмовляти про гарантії»
Протягом останніх двох з половиною років ми наполегливо працювали і над іншою принциповою для нас проблемою - отримання від ядерних держав гарантії безпеки України у зв'язку з її приєднанням до ДНЯЗ. Хотів би тут зазначити, що жодна держава, що приєднувалася до ДНЯЗ, таких гарантій не отримувала. Переговори з цієї проблеми ми вели постійно на всіх рівнях, у тому числі і на найвищому політичному рівні.
На останньому етапі нами були забезпечені і здійснені такі заходи. 30 вересня цього року Президент України надіслав листи до Президентів Росії, Сполучених Штатів Америки, Франції та Прем'єр-міністра Великої Британії з викладенням ситуації, що склалася навколо проблеми надання гарантій безпеки Україні та пропозиціями щодо укладення багатостороннього Меморандуму. Ми ці питання доповідали на засіданні двох комісій - у закордонних справах і оборони ще 31 жовтня. Внаслідок дискусії, яка відбулася на тому засіданні, нам було доручено вжити додаткових заходів щодо активізації роботи, пов'язаної з отриманням від ядерних держав гарантій нашої національної безпеки.
Внаслідок цієї роботи, внаслідок позиції, яку зайняли ядерні держави, ми одержали офіційні повідомлення від Сполучених Штатів Америки, Великої Британії і Росії, я повторюю, офіційні повідомлення у вигляді нот, що ці держави підтримують пропозицію про надання і закріплення гарантій національної безпеки у спеціальному Меморандумі, який буде підписано главами цих ядерних держав.
Хотів би сказати, що це був нелегкий процес. Спочатку з нами ніхто не хотів навіть і розмовляти про ці гарантії. Але вдалося переконати наших партнерів у тому, що Україна добровільно прийняла історичне рішення, ніхто нас тоді не спонукав брати на себе таке важливе рішення. Але ми вимагаємо забезпечення гарантій нашої національної безпеки.
Я хотів би підкреслити, що надзвичайне політичне значення надання Україні гарантій безпеки полягає у викладенні їх саме у формі багатостороннього міжнародно-правового документа. Адже саме цього вимагали від нас застереження Верховної Ради і саме на це були спрямовані наші зусилля. Те, що вдалося вийти на підписання такого документа, без будь-яких перебільшень має безпрецедентний характер і в абсолютно новим словом у сучасних міжнародних відносинах: уперше в історії ядерні держави погоджуються на надання адресних гарантій одній окремій державі, при чому це фіксується главами держав, а Україна стає одним а учасників документа. Можу також вам сказати було дуже багато дискусій навколо того, чи погодитися, щоб і Україна підписала цей документ. Вдалося переконати і в цьому питанні наших партнерів.
Щоб було зрозуміло, про який прорив ідеться, скажу: ще півтора року тому ядерні столиці навіть слухати не хотіли про можливість взагалі розмовляти на тему гарантій, не говорячи про якийсь документ. Приєднання до ДНЯЗ жодної неядерної країни не супроводжувалося подібним зустрічним кроком з боку ядерних держав.
Велику увагу ми приділяли, безумовно, і змісту гарантій. На початку цієї величезної роботи ми стикалися з муром нерозуміння, неготовністю, деколи повною, врахувати реальні і специфічні вимоги України. Наполеглива, копітка і виважена праця, зусилля на всіх рівнях принесли свої результати. Погоджений текст Меморандуму, який ми отримали сьогодні зранку, передбачає, зокрема, зобов'язання Сполучених Штатів Америки, Великої Британії Росії /це основа цих гарантій/: поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України; утримуватися від загрози силою або використання сили проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України /з використанням будь-якої зброї/, а також, що не часто зустрічається в міжнародно-правовій практиці, утримуватись від економічного тиску проти України.
Я хотів би, щоб ви звернули увагу, що наша політична незалежність залежить не тільки від нашого економічного розвитку; на нас може бути економічний тиск. А тут ядерні держави беруть на себе зобов'язання не погрожувати нам економічним тиском.
Важливим елементом Меморандуму є механізм його реалізації шляхом проведення консультацій трьох ядерних держав з Україною в разі виникнення питань щодо виконання сторонами зобов'язань, передбачених цим Меморандумом.
Відверто кажучи, більше можна отримати лише в рамках військового союзу, хоча це питання також досить суперечливе - можна погоджуватися, можна й не погоджуватися з таким аргументом. Але треба мати на увазі, що спроби багатьох неядерних країн вирішити у своїх інтересах проблему отримання гарантій незастосування сили проти них в рамках Женевської конференції з роззброєння досі не увінчалися успіхом.
У разі позитивного вирішення питання про приєднання України До ДНЯЗ передбачається провести в ході Будапештської зустрічі на найвищому рівні спеціальну церемонію, під час якої вищі державні керівники США, Росії, Великої Британії і України підпишуть Меморандум про гарантії безпеки України. Крім того, планується, що чотири держави - США, Росія, Велика Британія та Україна - одночасно виступлять із Заявою про зміцнення міжнародного миру і безпеки.
Стосовно надання гарантій безпеки Україні з боку Франції знайдено компромісне рішення про викладення таких гарантій у формі Декларації. При цьому французька сторона виявила готовність надати таку Декларацію у будь-який прийнятний для України строк.
* * *
10. « Чіплятися за ілюзорну ядерну зброю - справа безперспективна»
І ще одне. Мені здається, що настав нарешті час позбавитися політичних ілюзій, які часто протягом останніх років заважали нам досягти ефективних результатів - як у внутрішньо економічному плані, так і в зовнішньополітичному. Нам треба нарешті навчитися приймати серйозні політичні рішення і відповідати за них. Тим паче, що перше слово уже було оказано, залишилося сказати те, що логічно випливав з попередніх заяв, які робилися раніше від імені України.
Глибоко переконаний: нам чіплятися за ілюзорну ядерну зброю в цей вирішальний період нашої історії - справа безперспективна. Наша безпека полягає у соціальній стабільності суспільства, економічному добробуті нашого народу, у могутніх Збройних Силах, забезпечених усім необхідним. Для цього нам насамперед треба зосередитися на проведенні глибоких економічних реформ, які можливі лише за умови їх реальної і ефективної підтримки з боку наших партнерів і на Заході, і на Сході. На таку підтримку без приєднання до ДНЯЗ нам розраховувати не доводиться.
* * *
11. «Приєднання до ДНЯЗ однозначно підвищить авторитет України»
Реальна ситуація, що склалася, наші тактичні і стратегічні національні інтереси підводять нас до єдино можливого рішення - приєднання України до ДНЯЗ. Це однозначно підвищить авторитет України як держави, що дотримується свої к міжнародних зобов'язань, як надійного і передбачуваного партнера, позбавленого комплексу "візантійської дипломатії".
Шановні депутати! До цього кроку ми йшли поступово, важко але цілеспрямовано. У липні 1990 року Верховна Рада в Декларації про державний суверенітет України /про що я говорив раніше/ урочисто проголосила про свій намір дотримуватися трьох неядерних принципів. У Зверненні до парламентів і народів світу від 5 грудня 1991 року, в Заяві з приводу укладення Угоди про СНД від 20 грудня 1991 року, в Заяві про без'ядерний статус України від 24 жовтня 1991 року, в Постанові про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без'ядерного статусу від 9 квітня 1992 року, в інших рішеннях і постановах Верховна Рада підтвердила намір України приєднатися до ДНЯЗ як неядерної держави.
Ратифікувавши Лісабонський протокол, Україна взяла на себе юридичне зобов'язання це здійснити, підтверджене в Тристоронній заяві від 14 січня 1994 року. Залишився останній крок прийняття самого рішення про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Час для цього вже настав.
Рішення, шановні депутати, за вами».
* * *
