Баба чепурилася, жовтила рум'янами щоки, на яких висихали залишки теплих споминів про квітучу молодість у вишневих садочках, але тепло не зупинило нічних приморозків і ранкових сиростей. Ще міцна, але слабіюча під тиском невблаганних законів часу.
Цикл життя. Народження, розквіт, насолодження плодами, солодке згасання і чарівне умертвіння у феєрії кольорів. І холодний перехід. В білу пустелю зими. Короткий сон. Спочинок. Зупинка перед новим переходом. Реінкарнація. Переселення в інший цикл життя.
Це не кінець, але тільки новий початок. Вже мертві в останніх танцях, байдужі до сонця та його тепла і радості життя, кружляють, розсипаються віялами по дорогах, відкритих просторах, піддаючись волі поривистих вітрів. Зомбі. Висохлі, без краплі води, покручені раптовою старістю, з розірваним ще зовсім недавно рідним тілом.
Вони то збираються у великі жовто-коричневі зграї, щільно збиваючись в різноманітні і загадкові фігури, то стрімко злітають. Намагаючись зачепитись за рідкі білі хмари, що повільно, на чудернацьких вітрилах пливуть по блакитному небесному океану.
Мертві скриплять, шкребуться, нетерпляче труться об асфальт, чекаючи пориву неспокійного вітру. Він без віку і часу. Не старіє, не вмирає і не втрачає сили. Він легко підіймає мертве пожухле листя королів фарб кленів, золоте з веснянками берез і жовтий твердий, як єгипетський пергамент, лист дуба з приклеєною до нього шапочкою жолудя.
Осінь не здається. Теплом, живильною вологою, вмовляючи сонце не покидати українців, вона ще зеленіє. По гаях, парках і садочках. Відтягує час неминучої смерті.
Кличе насолоджуватись останніми краплями тепла, терпкого, як витримане вино, повітря і готуватись до переходу. В майбутнє. І вірити у повернення весни, літа, які знову перейдуть в осінь і помруть зимою, щоб знову відновитися. Цикл за циклом.
Ми народились, впізнали маму і взяли за руку тата. Любились, кохались, бігли і зупинялися, народжували дорослих синів і доньок. Ми – осінь перед зимою. Розум ще бунтує і прагне досконалості у всьому, накопичивши знання, енергію і силу. Він ще не піддається циклу і не готовий до зими.
В Америці завершується свій циклічний алгоритм складнючої і не схожої ні на що виборчої демократії.
Раз в 4 роки США переходять через холодну осінь чи мерзлу зиму, щоб 5 листопада знову відродитися і процвітати. І так уже майже 250 років. Але так близько до відчуття ледве не смерті, цикл американської демократії так не підходив.
Трамп і Гарріс. Ми їх добре знаємо, але вони можуть виявитись зовсім іншими, аніж їх програми і заяви. Початок їх боротьби між собою за участю діючого президента Байдена був у іншій реальності.
У правлячих груп світу була ще чергова ілюзія, що війна в Україні є лише локальним, малозначним воєнним конфліктом. Він настільки безцільний і невигідний російській воєнній ядерній наддержаві, що всі були абсолютно переконані в легкому або практичному задоволенні амбіцій Владіміра Путіна.
Після Другої світової війни й виникнення ядерної зброї, із потугою знищення існуючої людської цивілізації, США і їх союзники були переконані в неможливості чергової глобальної війни.
Хоча вони перші випустили нового Джина із пляшки в інтернет, створивши технології безкінечної цифровізації всіх затаєних куточків народів і окремих людей.
Саме вони почали безкровну глобальну війну нового типу. Глобалізації. Тобто, політичної та культурної, планетарної інтеграції та уніфікації. В супроводі вестернізації. Вклавши найнесподіваніші інвестиції в процес переходу всіх народів і спільнот до систем цінностей західної цивілізації.
Диктаторські й авторитарні політичні режими відповіли антиамериканськими, антизахідними революціями, використовуючи релігійний або ідеологічний фанатизм. Радикальний іслам, комунізм, чучхе.
Китай, викачавши у США найбільшу кількість високотехнологічних інвестицій, розпочав власне цивілізаційне розширення – в стратегію нового Шовкового транзиту – «Один пояс-один шлях».
Захід не відповів.
