Я вважаю, що з Трампом ми нічого вже не виграємо. Напевно, про це мова давно не йдеться, і з Байденом не йшлося про це також, хоча були сподівання. Тим більше ми маємо мідний таз, яким накриті всі наші намагання - це Зеленський+Єрмак. Плюс вся їх "команда", яка краде, і краде багато.
Наразі якщо ми отримаємо тільки один варіант (нав'язаний нам Трампом) - в якийсь момент стати там, де встигли, і заморозити війну (вона ж не закінчиться) - то ні в якому разі не дозволяти собі думати, що ми є жертвою (не в юридичному плані, а в психологічному). Бо жертва опускає руки та перестає вірити в свої сили.
Натомість сильні люди якщо зупиняються - то тільки щоб набратися сил і вдарити з новою силою. Будь-якими методами. Це безстроково. Нехай це спрацює через роки - але спрацює. Український Моссад, українські зброярі, контрактна армія, сильна економіка, політично грамотне населення, сильна дипломатія - це все той самий своєрідний "купол", який викрісталізує нашу репутацію до тої, з якою ніхто не посміє НЕ рахуватися.
Але все це за наступної влади в Україні. Без сьогоднішнього гальма. Без цього мідного тазу, який без корупції жити не зможе. З ними у нас немає шансів.
Я не лізу в конфлікт між Вірменією та Азербайджаном, але приводжу просто приклад, як одна сторона довго готувалася та зрештою забрала те, що вважала своїм. І друга сторона, яка поклалася на росію - змушена пережити поразку та важку до того ж психологічну драму на рівні цивільних людей. Це не моя справа, як українки - але приклад того, як ця ситуація була вирішена, не залишає байдужою.
Ми навіть якщо програємо - не мусимо почуватися жертвами. Бо жертви рідко встають після падіння. Справжніми жертвами ми станемо тоді, якщо зникнемо як нація з мапи світу. Якщо доведемо до цього своєю подальшою зневірою й бездіяльністю. Тоді буде невимовно соромно перед тими нашими, хто загинув.
А наразі є за що боротися.
Хапатися за ті можливості, що є, і планувати наступні рішучі кроки. Планувати з тими, кому довіряємо. Сюди ж вкладається це, заїзджене але дієве: не можеш бігти - йди, не можеш йти - повзи, не можеш повзти - ляг і лежи в напрямку мети. І скільки би в тебе не залишилося шансів, якщо є хоча би один - це вже достатньо, щоб зціпитися з ним та звідти розпочати свій шлях.
Знову, і знову, і знову.
Тільки без сміття.
