Усі диктаторські режими однакові.
Усі диктатори починають будувати гетто з відбудови особистого культа. Культ особистості, це перша ознака того, що завтра по країні будуть побудовано сотні концтаборів, в’язниць в яких буде знищено мільйони громадян. Будь який тиран, це нарцис, який зробить усе, щоб його обожнювали, молилися на нього, а ще тремтіли від страху перед ним.
Усі диктатори починають будувати гетто з однією метою – знищення та насолода.
Знищення своїх співгромадян завжди відбувається не стільки з політичних причин, скільки з причин особистої насолоди, бо за рахунок страждань та страху, диктатори самостверджуються.
Знищення тих, хто має іншу точку зору, інший погляд на життя, або просто не подобаються чи заважають, це теж страх. Особистий страх особистої поразки. Саме тому, диктатор починає утримувати країну або у вічному хаосі, або у вічній війні, або у вічному страху катувань та знищення.
Чим більше страху та смерті, тим сильніше укорінюється влада тирана.
Чим більше страху та смерті, тим більше тих, хто починає працювати на тирана, щоб забезпечити особисто собі власний захист.
Усі диктаторські режими починаються з будівництва в’язниць. І тільки потім, на вже готові основи для приборкання будь яких бунтів, на закладений фундамент страху та покори, приходить знищення свобод та прав людини. Без страху, вбивств, гетто, жоден тиранічний або популістичний режим не протримаються довго.
Тому гітлер схожий на сталіна, сталін на гітлера, а асад на путіна.
Перше, що росія почала відбудовувати в ОРДЛО, був ланцюжок, який мав би утримати населення від бунту.
Були утворені катівні, це страшне пекло на землі, про яке мешканці ОРДЛО воліють мовчати, налагоджену систему доносів та пропаганди. Й дуже швидко населення, навіть те, що підтримувало росію, поринуло у прірву страху перед «народним ополченням», «козацькими» утвореннями, які контролювали міста Луганщини та Донеччини й на 70% складалися з того самого місцевого населення.
Почали зникати люди. Не стільки за політичними мотивами, як за чиїмось особистими, бо доноси хоча й починалися з «наводчик ВСУ» або «правосек», але мали виключно особистий характер помсти.
Як хотіли размародерити чийсь будинок, то писали донос на власників, мовляв, «правосеки, навідники ЗСУ, укро-нацисти, майдауни». Власників забирали «на подвал», й не встигав від’їхати «воронок», як сусіди чи навіть родичи бігли й розкрадали хату.
Це були історії з ОРДЛО. 10 років історій з ОРДЛО, але з 2022 року, це вже історії новоокупованих територій ТОТ.
Я писала про ці злочини, бо розуміла, що людство має знати про це, бо вірила, що зрештою окуповані території буде звільнено та злочинці отримають покарання. А ще, щоб люди, які якось вірили у «хороших русских» не мали надії, що їх не знищать ці самі «хороші» разом з такими ж «хорошими» сусідами. Війна швидко змінює суспільство. Тому дуже важливо було, щоб люди зрозуміли, як насправді виживають в окупації та в що можуть водночас перетворитися їх міста.
Про катівню в Оленівці, про донецьку катівню «Ізоляція» хоч щось було чутно в ЗМІ. Але чи достатньо? Ось інформацією про асадівську катівню зараз наповнений інтернет, а за 10 років війни про катівні ОРДЛО такої хвилі у світі майже не було.
Якось не дуже людство хоче чути такі страшні історії.
От, як на мене, утримування суспільства у теплій ванні щодо подій на Донбасі – а свідчень було дуже багато – це великий недолік, який призвів до того, що за 10 років війни в нас є люди, які не розуміють, чого ж ВПО тікають від багатого російського «брата» та так ненавидять своїх співгромадян з Донбасу.
Оте загальновідоме «росіяни не вбивають мирних громадян й б’ють тільки по військовим об’єктам» – з цієї теплої ванни, яке вбило багато українців, які довірилися та не бачили небезпеки в окупації й не евакуйовувалися.
Концтабори, катівні, в’язниці для політичних, доноси, викрадення людей, рабськи ринки та работоргівля- ось вам сьогодення росії, Сирії та окупованих росією українських територій.
Як виглядають українські полонені та як виглядають російські полонені, ми вже бачили. Але чому це не бачить світ? Чому людство взагалі не хоче бачити тиранів, диктаторів, заручається їх дружбою, підтримкою, запрошує до себе, потискає руки?
А розстріли наших полонених? Скільки свідчень ми маємо надати людству, щоб людство помітило злочини росії?
Скільки кричали про горе та злочини асада сирійські опозиціонери, а світ не чув чи робив вигляд, що не чув.
Стоп, оце мене теж здивувало, «сирійські опозиціонери, сирійська опозиція», опозиція є лише у країнах з визнаною світом владою. То клан асадів, це визнана світом влада, так?
Опозиція у своїй країні це нормально, бо це демократія, навіть найгарніша влада має отримувати критику, але опозиція у вигнанні, це вже крик до свідомості людства – агов, яка влада, яка демократія, які вибори, якщо опозиція у вигнанні. Влада країни, яка веде війну з громадянами своєї країни, які в опозиції до цієї влади, вже має бути оголошена не конституційною, а диктаторською, вже має бути під табу рукопотискання у міжнародній спільності.
В’язниця Седная… Це жахіття, – заламує світ руки у стурбованості.
Правда? А такі самі катівні в ОРДЛО, це як, може хоч якась стурбованість буде, ні?
Мені дуже шкода тих ув’язнених, бо це жах й зламане життя. За тих, хто вижив – радію, ті, хто ні, так і будуть не поховані, а кати – не покарані, бо тиран асад втік до тирана путіна, а міг би втекти до тирана гітлера чи сталіна, бо усі тирани та диктатори однакові. Й жоден з них не покараний. Ну, звісно, я знаю долю й гітлера, й сталіна, це давно минуле, забуте людством минуле. А чи минуло воно, це минуле? Якось мені не віриться, бо я бачу як жваво планує свій останній марш по планеті новий гітлер-путін, як щасливо у безпеці та з купою грошей й нерухомості, посміхається у росії асад. Жодне зло у світі не покаране.
Забуте, але не покаране. Саме тому воно повертається з новим тираном. Старе зло з новим іменем.
Сьогодні не можу знайти собі місця. Читаю, читаю. Навіщо? Знаю ж, що буде боліти до сказу, але читаю.
Пишуть, що в асадівській катівні багато із тих, кого вдалося звільнити, втратили розум й людську подобу, бо вони вже не памʼятають, хто вони і звідки, не знають свого імені, не розуміють хто вони, де вони, навіщо вони.
Це страшно.
Я згадую сотні жінок в ОРДЛО, які у 2014-2015 напівроздягнуті чи зовсім голі ходили вулицями, не розуміючи хто вони й де вони. В 2014 було не до них, тому цих тіней, які вчора були людьми в ОРДЛО було багато. Це жінки, які зійшли з розуму після згвалтувань, як їх особисто так й їх дітей та рідних на їх очах. Потім вулиці зачистили, тобто їх усіх розстріляли.
А тоді ці жінки, стали ще одним «кнутом», який заганяв суспільство у російську збрую. Бо страх. Ті, хто дивився на них боялися, щоб з ними не сталося того ж самого. Й навіть ті, хто був проти «русского мира», почали казати «все так, Донбасс-россия».
Наразі окуповані території, нові чи старі, наші українські окуповані росією території, це океан болю, крові, страху, безвиході та тисячі могил. Безіменних могил мирних закатованих громадян.
Траншеї, які рили російські окупанти щоб заховати вбитий Маріуполь такі великі, що їх видно з космосу. Катівні Донбасу, як й катівні Сирії теж можна сфотографувати до дрібних подробиць, такі зараз технології. Один супутник Притули чого вартий, я вже не кажу про супутники розвідки великих держав.
Ми усі зараз під прицілом технологій. Чи рятують вони чи байдуже їм? Я не про машини, вони просто фіксують. Я про їх власників, які роздивляються ці знімки.
Усі диктатори, усі тирани, усі асади-путіни-сталіни-гітлери завжди були присутні серед світових лідерів, з ними укладали угоди, на їх злочини закривали очі, бо ж толерантність, байдужість, бізнес…
Боже, та у путіна й асада та їх страшних режимів увесь цей час були не тільки захисники, лоббі, а й дійсні друзі, бізнес-партнери, які потискали їх руки, які у крові.
Так є, було й буде завжди.
Бо лоббі та бізнес-партнери, як й захисники були й у гітлера, й у сталіна.
Нічого не зміниться після падіння режиму асаду, чи режиму путіна. Трошки посваряться пальчиком, трошки стурбованості, трошки гуманітарки, трошки інформаційного розголосу, зовсім трошки, бо ж свята, не на часі.
10 років війни… Чи більше? Бо ж непокаране зло існує з часів Голокосту, Голодомору, нацизму, шовінізму, расизму. Розумієте? Річ не тільки в тому, що росію чи срср не покарали за Голодомор та Другу Світову, річ у тому, що сучасний світ спокійно сприймає зло, а ще спокійніше робить вигляд, що зла не існує.
«Не дивись угору»… Зла не бачимо, то ж воно не існує. Якщо зла не існує, то воно нас не торкнеться.
Ця ілюзія вбила багатьох українців. Тепер може вбити людство. Бо зло існує, воно не зупиниться на Україні, бо ж тепер один тиран буде ділитися досвідом з іншим.
Яке покарання за катівні та злочини людство присудить асаду? Суд у Гаазі? Заочне рішення? Арешт?…
З його грошима та нерухомістю він може щасливо жити у росії аж до смерті. Тішитися тим, що він не покараний, розуміти свою ідеальність та вседозволеність. Як й путін. Як й інші політичні злочинці.
Усі диктаторські режими однакові. Усі вони закінчуються падіння, звинуваченнями у «культі особистості», суспільство посипає голову попелом «ми не знали, це все він один» й радіє, бо вижило, бо їх не торкнулось зло, ті, хто написав доноси тихо сміються, бо ж непокарані, ті, хто мертві просто мовчать, для цього їх й вбили.
Як ти молишся світ, як йдеш до церкви, як живеш з усім цим?
