Є герої складні, які обов'язково змінюються, проходячи через конфлікт. А є герої прості, які не те що не змінюються - а навіть не мають потреби змінитися. Не здатні, не потребують. Простий Вася (пробачте мені, Василі) так і залишиться простим, бо конфлікт (тобто складні життєві обставини, події тощо) ніяк не вплинув на його свідомість. Ну, щоб аж так, щоб там, у свідомості, дещо вийшло на якісно новий рівень.
Мені здається, що політика має дещо спільне з вищеописаним. Війна - чим не привід пропустити себе через найважливіші зміни себе самого? Але ж наш "герой" не зловив суті того, що сталося. І політиком стати не зміг. Штовхати в спину того, хто пішов з посади? Зневага до того, хто є представником тих самих демократів, а значить ти зневажаєш і їх роботу - але ж вони можуть повернутися на наступних виборах? Можуть, а Україна має обличчя в твоїй особі. І воно - невдячне.
Можна завдячити без приниження себе. Можна завдячити лаконічно. Стисло. Але з перспективою не рубати кінці з кінцями. Потім дипломатам буде надто важко відновлювати репутацію України, бо світ таки мінливий. Чи це не справжня політика? Чи це не той самий "конфлікт" (не плутати з глузливою назвою конфліктом нашої з росіянами війни, бо я про інше), внаслідок якого "герой" мусив би нехай не змінитися докорінно, але як мінімум навчитися бути політиком? Ось тобі величезної сили урок. Ось тобі та школа, в якій ти мав би взяти від війни всі її пронизливі та дієві навички. Здавалося би, на фоні крові, поту й болю цілого народу повинно народитися СПРАВЖНЄ.
А народжується зовнішнє, без внутрішнього перетворення. Можна підлаштувати імідж, змінити стиль одягу та зачіски, вивчити мову не тільки українську, але й непогано підтягнути англійську (підтягнув же). Можна підтримувати фізичну форму. Але це все - зовнішні зміни. А треба - внутрішні.
А їх і немає.
Немає дипломатії.
Немає нічого насправді революційного, що змінило би країну, коли ти йшов на вибори саме з такими гаслами. Щось докорінно змінилося, окрім зрісту корупції до космічних масштабів?
Немає того Я, яке би виросло та стало дорослим, коли ти розумієш власні помилки. Але ж Я виросло тільки в плані обгортки.
Немає вміння слідкувати за словами. За наслідками сказаних своїх слів. Більше того - немає розуміння того, нащо взагалі приходити на таку високу посаду. Чи зміниться колись ціль перебування на чолі держави від задовільнення власного ега та потреби в аплодисментах до відстоювання передусім національних інтересів?
Національні інтереси ж не передбачають руйнування дипломатії з усіма союзниками - зокрема з тими, хто пішов, але повернеться на чолі з новими своїми лідерами? І тоді - що? І тоді - як? І тоді - кому таку твою "політику" розгрібати?
Це тільки складні герої, складні особистості, проходячі через випробування, змінюються.
Прості - ніколи.
