Лютий важкий місяць. Й я не про морози чи погоду. Здебільшого усі розуміють про що, бо стан майже у всіх однаковий.
Біль, спустошення, холоднеча… Сьогодні люди здебільшого згадують 24 лютого 2022 року, а ось ми, ті кого ганебно сховали під знеособлення «переселенці», згадуємо інший час – лютий 2014 року.
Окупацію Криму, завезення російської зброї через кордон, посмішки місцевої влади та правоохоронців «скоро сменим мундиры», російські «казаки» по прикордонним селам, мрії критичної більшості місцян пожити по-російські, по-багатому, по-московські, повернутися назад в срср, згодом російські танки в нас на вулицях, брехню по телебаченню про масовий донбаський сепаратизм (ні, це було, але за зрадою громадян України, яку ставили в червоний кут політичного столу, ховали більше окупацію та війну), дивне визначення війни «АТО», таке ж дивне, як й «переселенці», розпач, роздратування, бо нас не розуміли, коли ми казали про окупацію, перші жертви, перші доноси, перші «подвалы»- катівні… Зеленопілля, збитий ІЛ-76 над Луганськом, бої за Луганський аеропорт, ДАП, Довжанський «котел», Ізваринський, Іловайський, Дебальцево…
Боже, як багато горя з чорного лютого 2014 року. Вдови АТОВців, зниклі без вісті, сироти, біженці… А скільки зрад було, а скільки брехні й маніпуляцій, а скільки змовчено, а скільки «героїв панфіловців» обвісили себе нагородами…
От зараз багато пишуть «затримано російського «крота» та ще й в такій установі, що волосся стає дибки, бо це ж людина зраджувала нас з 2014 року, це ж з її вини стільки окуповано було, стільки «котлів», стільки невіри тим, хто жив на Донбасі та доповідав у Київ «у нас русские танки» й отримував відповідь «не верим».
Скільки усього відбулося за цей час. Скільки виболіло, висивіло, вигоріло. Я чекала продовження «АТО», бо бачила що відбувається у Станиці Луганській. Новий, зведений через Сіверський Донець міст не залишав варіацій вже у 2020-му, бо це було єдине місце, яке окупантам було важко пройти у 2014-му. Тому новини від дітей 24 лютого 2022 року – молодша подзвонила з Білої Церкви, а старша з Черкас «мамо, нас бомблять, війна» – не стали чимось неочікуваним.
Сьогодні багато людей згадують чорний лютий 2022 року, й тільки луганчани та донеччани мовчать, бо за період війни з лютого 2014 по лютий 2025 виговорили й посивіли на кілька томів болю.
Саме сьогодні мені легше було плакати, викричатися, бо незнайома мені людина написала чесно та гірко «вибачте, тоді я думала, що воно мене не стосується, бо моя хата з краю, це було десь далеко, не з нами, й нас не стосувалося, то взагалі не торкало, але виявилося, що моя хата не з краю, а наступна».
Чи багато людей зрозуміло це. Не має хати з краю, кожна – наступна. Якщо перша хата дає опір, це може зупинити ворога, або хоча б дати час наступним згуртуватися.
Оце я б зараз на пальцях чи в мультиках показала б Європі та іншим країнам. Навіть, якщо між росією та іншими країнами океан, це не означає, що їх хата не у полі зору загарбників.
Я поставлю у цей допис 2 частини своїх дописів з архіву ІС, про те, яка вона та війна, про яку не згадують. Ось перша частина, а це друга. Якщо це відбувалося на Донбасі з 2014 року, то на що очікували ті «хати», які вважали, що вони поза війною й це не їх війна.
Тоді я писала: дивіться на що росія перетворила Донбас, робіть усе, щоб воно не прийшло до вас… але якось швидко усі втомилися від війни, війну сховали під дурнувату назву «АТО», суспільство дратували «переселенці», інформаційні мережі нехтували дописами про звірства окупантів, бо «це демонізація людей», Європа втомилася від надокучливого Порошенко, який бігав, благав дати зброю, прийняти рішення по визнанню росії терористом та окупантом, ввести масштабні санкції, суспільство планувало відпустки, шоу, байдуже відмахувалося від надокучливої України, продовжувало торгувати з росією, світ жив шоу, кіногероями, бентежно мав свою хату з краю й навіть гадки не мав, що усі, усі хати наступні…
Знаєте, як от розмова за хату, то й новини з ОРДЛО виберу під цю тему. Новини теж такі собі, під настрій. Я їх сприймаю песимістично. Тому що знаю, там де росія щось побудувала, там вже не вивітриться.
Так, росія масово забудовує ОРДЛО та ново-окуповані території. От якщо Маріуполь реально забудовують й надають житло росіянам, то в ОРДЛО поки що забудова існує у стані проєктів. Але не повірите, усі проєкти-квартири, які у стані малюнку чи відведеної під забудову землі, розкуплені.
Як приклад приведу своє ексмісто, Довжанськ, ОРЛО.
Під забудови вже виділено та навіть викопані котловани для трьох багатоповерхівок, ще 7 у стані отримання відводів землі. Але усі майбутні квартири в них, розкуплені громадянами рф з росії, не з ОРДЛО. Ось такі справи.
У Довжанську новозабудовами, тобто поки проєктами, займається зрадник України Віктор Земцев. Наразі це депутат так званої ради «лнр», керівник фракції «єдина росія», колишній керівник осередку БЮТ, яка зараз є на окупованій Луганщині справжнім фундаментом окупаційної «єдиної росії», разом з колишніми членами «партії регіонів» та комуністами.
Окрім депутатства Земцев же володіє усіма копанками-шахтами, де люди працюють, як раби. Знищена відкритим добутком вугілля земля, «збагачувальні» фабрики, які працюють без пилеподавлення та будь якого захисту – це теж його «дітки» ще з часів Янук-тимошенєїзма Луганщини.
Це десь «Партія Регіонів» та БЮТ були в опозиції та закляті вороги, на Луганщині це завжди були партнери, які голосували та підтримували один одного. В нас сміялися, «кажемо ПР, маємо на увазі БЮТ, кажемо БЮТ, маємо на увазі ПР».
Інструктор з фізкультури з незакінченою медичною освітою, який зробив карколомну кар’єру від медбрата у «швидкій» до комсорга, й директор по кадрам вугільної компанії ТОВ ДТЕК, яка належить Ахметову. В окупації він вже став директором ТОВ «Вуглесервіс-Трейдкомпані», яка поставляє крадене окупантами вугілля до росії. Досі є кавалером ІІІ ступенів нагрудного знака «Шахтарська Слава» та «Шахтарська Доблесть», – а зрадників України ніхто не позбавив звань, нагород та привілеїв, та президентом місцевого футбольного клубу «Шахтар» (Свердловськ).
В Свердловську до війни його дуже боялися, через зв’язки з донецькми бандитами, викрадення людей та вбивства. А ще, через те, що колишній комсорг мав сильні зв’язки з ФСБ та зрадниками з СБУ, то його підпільний бізнес на копанках та «збагаченні» вугілля не бачили з 90-х.
До влади його привів колишній гендиректор «Свердловантрацит» Читаладзе, це ще одна страшна сторінка мого міста, то ті, хто жив тут у 90-ті, знають, що таке «утопили в шахтном отстойнике», або «выбор девочек в ПТУ на субботник».
Колись напишу й про це, бо ось зараз приходить усвідомлення, що минуле, це пазли сьогодення, що саме тоді формувалися «цеглинки» з яких побудували війну.
Але, повернемося до забудови. Планується побудувати цілих 5 кварталів з багатоповерхівок. Під дві викопаний фундамент, який одразу заповнився грунтовими водами, бо це особливості нашого регіону. Щоб побудувати Свердловськ (Довжанськ) осушували болотиння, а підґрунті води, які видавлює з шахт, це досі халепа, бо усі побудовані ще в радянському союзі багатоповерхівки, мають підтоплені підвали.
То окупанти будують 9-ти та 24-ти поверхівки знову на тих самих болотах. Але, коли закладалося місто, то шахти працювали, шахтні води відкачували, а зараз шахти затоплені, то грунтові води вже заболочують й виборюють у міста свою територію.
Зрештою, байдуже, бо будинки будують окупанти й продають в них квартири окупантам.
Будують окупанти, бо не зважаючи на кураторство місцевого колаборанта Земцева, будувати будуть російські компанії. Звісно «будують» на гроші росії. Звісно крадуть, як не в себе, бо так звикли, але знову ж таки- байдуже, бо ж крадуть у росіян.
До цього крали з українського бюджету, буде в ОРДЛО Китай, будуть красти з китайського, цим людям байдуже де красти.
Квартири у Довжанську, це українське прикордоння з росією, купляють люди з Москви, Пітера (бо дешево, а свою там вони здають в оренду), а також російські окупанти- військові з інших регіонів росії, які мають дислокацію на Луганщині.
Квартири, які ще не побудовані, скупляються росіянами, як-то кажуть, як «горячие пирожки». Тобто тільки проєкт надрукували, що буде будуватися 9-ти поверхівка, а квартири вже скупляють.
З одного боку, це дуже важко й боляче, бо росіяни дуже впевнені у тому, що й ОРДЛО й Маріуполь залишаться за ними назавжди. З іншого, з огляду на ситуацію, навіть якщо ця ситуація «все пропало», все одно цю їх впевненість можна описати одним реченням «дурак думкою багатіє», але що є то є, впевненість росіян наразі зашкалює.
А є ще третій бік споглядання, як-то кажуть бік песимізму ми розглянули, розглянемо бік оптимізму: за останні 5 років на окупованих територіях, в тому ж числі в Довжанську, смертність від злоякісних пухлин зросла на 14,3%.
Нехтування екологічною безпекою, яке тут культивувалося все життя, дає про себе знати.
Усе життя, тут будували шахти та підприємства без урахувань систем екологічної безпеки, гроші, які виділялися на неї, просто розкрадали.
Більш того усі ЗМІ, усі інформаційні площадки були заточені під вугільних магнатів тому продуктували: екологія в місті нормальна, терикони горять за планом, усе життя так жили й не хворіли, ще наші діди так жили й нічого не сталося, екологія це видумки капіталістів, хто пише про екологію, той проти наших шахт й ворог народу…
Рак легень, трахеї та бронхів – хвороба яка займає страшну першість в ОРДЛО. Це хвороби від палаючих териконів, збагачувальних фабрик, пилу, важких металів та радіації, бо те, що росія запакувала у затоплені шахти, знову ж таки, за підтримки тоді ПР та інших політичних сил, які банкували на Донбасі, все це почало працювати проти окупантів.
Я давно пишу про те, що земля Донбасу, яка отруєна окупантами, це вже зона небезпеки. Бо на Донбасі усе життя жили по приказці «після нас-хоч потоп», сміття та сморід завжди було візитівкою Донбасу, а зараз, коли сюди ще й росія почала звозити сміття та хімічні та радіаційні відходи, то це вже реальна небезпека, або, як не страшно це писати, отой самий «бумеранг», який прилетів хворобами до тих, хто все життя не їв там й срав, вибачте.
От зараз це наздоганяє. Що ж, можливо така вже доля у цього краю, покарати тих, хто нехтував рідною землею, покарати тих, хто прийшов зі злом на нашу землю.
Й якщо в Довжанську будинки для росіян будують на болотинні та радіаційних відходах, то в Маріуполі на кістках загиблих, закатованих, вбитих росіянами українців. Мерзенні російські таргани лізуть у всі щілини, щоб назвати ці міста своїми. Але земля їх вбиває, а скоро почне вбивати й вода.
Онкологічні захворювання зараз фактично знищують населення ОРДЛО, усе це результати діяльності та бездіяльності, я це детально описую усі ці роки, щоб таке, не дай боже, не повторювалося в мирних частинах України.
Онкологічні захворювання зараз фактично знищують населення Ростовської області росії, бо саме туди йдуть усі шахтні води та течуть більшість річок з Донбасу. Там теж при будівництві шахт та підприємств, як люблять казати на росії та казали в срср- клали болт на екологію.
Тому зрештою усе в ОРДЛО та на росії йде до закінчення та розв’язки.
