І тепер дуже хочеться вичистити зі свого простору та свого життя все зайве. Чомусь саме таке бажання. Неначе сонце освітило все навкруги - і руйнації, і відновлене; і думки, і мрії; і надію, і реальність. А тому хочеться прожити цей рік інакше. Позбутися зайвого мотлоху, зайвих речей, зайвого контенту, зайвих людей тощо. Щоб була чистота, від якої легше відштовхнутися та почати новий період життя.
В ньому буде продовжуватись війна, - якщо не в активній своїй фазі, то в фоновому режимі вона тепер назавжди. З цим треба вчитися жити, і навіть повноцінно. Давити на газ та досягати бажаного. Вчитися, працювати, кохати, все що завгодно - аби не втратити бажання жити.
Нас тепер менше, ми досі балансуємо на межі життя і смерті, але це не нація панікерів. На серці з'явилися рубці, сльози виплакані, а кулаки стиснуті. Принаймні так відчуваю тих, кому не байдуже це все було, і є, і буде.
Головне вчасно, та й навіть пізніше, аніж ніколи - розчистити свій простір. Вдихнути глибоко. А потім знову і знову тільки вперед, і так до безкінечності. Бо це вам не абищо - це Україна...
