Колишній радник ОПУ Зеленського Арестович вивалив допис про те як треба спілкуватися з фронтовиками. Серед іншого там "дивовижні" поради - позбавляти статусу, позбавляти контролю і приводити фронтовиків до реальності, тут і зараз. Наприклад, коли фронтовик говорить де він воював - питати чи розповідає він як ходив у туалет?
І боронити Боже, я не буду просторікувати де Арестович не правий - лемент на соцмережах стоїть і без мене. Я розповім де Арестович правий, і що нам-фронтовикам з цим робити?
А треба просто збагнути - не треба у когось шукати співчуття, особливо у ухилянтів. Треба спокійно сприймати реальність, світ розділився на тих для кого Україна - цінність, і на тих для кого вона кормова база. Перші з нами уже. Другі...
Другим пофіг на Україну. Вони будуть жити під окупацією, вихваляти пуйла і здавати вчорашніх "щеневмерликів" (чи як вони нас там називають). Їм пофіг який прапор над містом, їм не пофіг тільки їхнє набите пузо. Це не погано і не гарно - це так є.
Просторікування Арестовича направлені на конкретну ситуацію - що робити ухилянту коли фронтовик дорікає йому тим що він воював, а ухилянт - ні. А фронтовику не треба попрікати ухилянта. Не треба ухилянту щось доводити.
До наших лав дорога відкрита як на Запорізьку Січ, хто хоче - приходить, хто ні - той ні. Фронтовика, волонтера, людину що допомагала фронту (громадянина) від ухилянта і байдужого (населення) відрізняє цілком конкретна на річ - фронтовик і громадянин готовий жертвувати для своєї країни самим цінним. Життям і здоров'ям.
Це не треба доводити. Це доведено самим фактом участі в обороні України.
Тому до ухидянта і населення (не плутати з громадянином) ставитися треба так само як вони до нас - із байдужістю. Живуть собі тихо - хай живуть, нам не заважають. Інша справа - коли починають заважати. Або - коли ухилянти і населення лізуть у владу. Отоді треба гучно питати, шо вони робили під час війни?
Питати тому, що ухилянту і населенню на Україну чхати. Вони довели це тим що ухилитися від справи захисту Батьківщини. А значить у владі таким особам не місце. Не хочеш жертвувати - не гідний керувати громадянами.
А питати ми уміємо. Ми уміємо дуже гучно питати. Нещодавно якесь типове мурло скривдило в маршрутці жінку-фронтовичку. Результат - фронтовики образилися. Громадяни образилися також. Нашу кривду почула влада - хай би спробувала не почути. Мурлу довелося терміново міняти роботу.
Бо не треба кривдити фронтовиків. Ми цього не любимо.
І не треба думати що ми будемо у владі щось канючити. Ми станемо владою. Серед фронтовиків і громадян безліч людей які уже депутати і чиновники. Серед нас колишній генпрокурор (Луценко) і колишній міністр (Омелян). Ці люди стануть владою, а ми всі - підтримаємо. Не конкретно цих осіб - своїх.
Арестович пише, що реальні бійці не потребують поваги, їм достатньо поваги до себе. Чиста правда. Тому треба поважати себе - і кругом допомагати своїм. Тим хто воював. Коли ти підприємець, за рівних умов брати на роботу фронтовика. Коли знаєш, що поруч живе фронтовик і потребує твоєї допомоги - допомогти.
Якщо не ми - то хто?
Треба пам'ятати - нам не потрібно від суспільства ства нічого, крім того що воно нам винне - по закону. І ми це візьмемо самі - так само по закону. Арестович каже: "Люди поділяються на тих хто діє і тих хто... вийожується". Я згодний. Треба не говорити. Треба не намагатися викликати в ухилянта повагу до себе. Треба діяти. І чхати що думають про нас ухилянти і населення.
Їм на наші проблеми чхати - ми відповімо їм взаємністю. Щиро.
Очевидно, чому Арестович це написав. Це така собі пам'ятка як спілкуватися з фронтовиком з ТЦК, який вручає повістку. Пам'ятка слушна, хтось її обов'язково виклав би.
Тому фронтовику з ТЦК треба не намагатися прищепити повагу до себе, а повторити всім і собі те що казав англійський констебль у 16 ст.: "Я - закон". Воювати чи не воювати, це не ваше діло, як пише Арестович. Це вимога закону.
Фронтовики поважають закон. Ви ж в курсі?
