Тут мені одразу згадується цитата з книги Томаса Шеллінга «Стратегія конфлікту»:
«Переговорна сила це мистецтво обдурювати. Це здатність встановити найкращу для себе ціну і переконати іншу сторону, що це було найбільшою вашою поступкою»
Тобто, будь-які переговори базуються не так на реальних факторах сили та слабкості. Як на вмінні переконливо перебільшувати власні фактори сили та применшувати фактори слабкості + на власних переконання щодо сили та слабкості свого супротивника.
І головною перепоною для переговорів в минулому було якраз взаємне переконання обох сторін у слабкості іншої сторони. А це в свою чергу приводило до висування вимог, які були неприйнятні для іншої сторони. Через що по суті була відсутнє поле для компромісу.
Такого поля для компромісу не зʼявилось і зараз, але зміни політичної конʼюнктури в нашого ключового партнера, привела до влади групу людей, які переконані, що можуть змусити сторони знайти компроміс необхідний для примирення.
Також дуже великою проблемою для нас є те, що нова влада нашого ключового партнеру показує певну симпатію до нашого ворога. І водночас мовою ультиматумів демонструє своїм союзникам хто в домі хазяїн. Чим власне ворог і намагається користуватись. Висуває неприйнятні для нас умови, вважаючи що наш партнер змусить нас їх прийняти.
Ну і тут варто зауважити, що сам ворог чудово розуміє, що теперішні переговори це чудовий шанс отримати території, які б іншому разі йому довелось здобувати важкими боями. І хоча вони зараз можуть переконувати всіх, що готові піти на таку ціну, якщо хто не виконає їх умови. Однак, все це може бути блефом для посилення власної переговорної позиції.
Тому я б не очікував якихось великих проривів в цих переговорах найближчим часом.
