Частина 1
Зеленський тисне. Ресурсна Угода має бути ратифікована. Терміново.
Президент вимагає від Верховної Ради ратифікувати угоду про спільну розробку надр з США.
Це — не просто ініціатива уряду. Це особиста ініціатива Зеленського.
> Саме він виносив цей документ в Овальний кабінет.
Саме він не підписав його тоді, бо “там не було гарантій безпеки”.
Але тепер — час поставити крапку. І крапку має поставити парламент.
Жоден депутат публічно не виступив проти.
> Але Зеленський вже просить позбавити віз тих, хто не проголосує “як слід”.
Тон — ультимативний. Без дипломатії.
> “Не можна бути патріотом на словах, а в залі тиснути не ту кнопку” — приблизно такий лейтмотив його звернень.
Дискусій немає. Є наказ: ратифікувати.
І бажано — швидко.
Вимоги Вашингтона щодо ратифікації угоди
угода має бути ратифіковано Верховною Радою.
І це — терміново, бо “від цього залежить безпека України”.
Однак у Вашингтоні тон інший.
Так, міністр фінансів США Скотт Бессент заявив:
“Угода з Україною щодо надр — це не лише економіка, а і сигнал для Кремля. Це – стратегічне партнерство.”
Так, Трамп хвалив ідею як таку, неодноразово згадуючи про “взаємовигідну розробку”.
Але жодної офіційної заяви, яка б містила вимогу ратифікувати документ — не було.
Немає формулювань на кшталт: “Україна зобов’язана”, “очікуємо ратифікації”, “вимагаємо ухвалення до дати”.
Навпаки — з американського боку чітко зазначено, що угода не має міждержавного характеру, а є економічною рамковою домовленістю, яка не потребує ратифікації Конгресом США.
Тобто: США — не ратифікують, бо їм не потрібно.
Але в Києві — все навпаки: документ хочуть прогнати через парламент і зробити частиною політичної гри.
Ось третя частина серії — про те, чи бувають міждержавні угоди з односторонньою ратифікацією, із чітким акцентом на правові та практичні аргументи:
У міжнародному праві є чітке правило:
ратифікації підлягають лише ті угоди, які передбачають міждержавні зобов’язання, тобто мають обов’язковий, юридично зобов’язуючий характер.
Те, що в Україні називають «угодою про надра зі США»,
— рамковий документ про економічну співпрацю.
І він не передбачає жодних юридичних гарантій безпеки, про які публічно заявляв Зеленський.
Саме тому США не планують його ратифікувати.
І не тому, що не хочуть — а тому, що це не їхня практика в таких випадках.
Це не виняток, а норма. Прикладів — безліч.
Зокрема, 29 безпекових угод, які Зеленський підписав з європейськими країнами в 2024–2025 роках —
жодна з них не ратифікована.
Бо всі вони — політичні або рамкові, без зобов’язань щодо втручання, гарантій або спільного оборонного плану.
Рамкова угода — це декларація намірів, а не пакт.
Вона не створює правового поля для санкцій у разі невиконання.
Тому й жодна країна світу не вимагає її ратифікувати, якщо вона — не має міждержавного юридичного статусу.
Україна може ратифікувати, якщо хоче —
але це буде внутрішньополітичне рішення, а не міжнародна вимога
Навіщо Зеленському ратифікація? .щоо насправді стоїть за вимогою ратифікації -- швидкої і бездумної?
У разі, якщо до угоди виникнуть претензії з боку суспільства,
або з’являться незручні запитання щодо умов, прибутків, доступу до родовищ, Зеленський зможе сказати просту фразу:
«Це не я. Це підписав Кабмін. А ратифікувала Рада»
Так документ, який він привіз із Вашингтона, який намагався підписати в Овальному кабінеті,
який публічно назвав “гарантією безпеки”,
перетворюється в угоду, до якої юридично він не має жодного стосунку.
Перед Трампом — це “його угода”.
Перед виборцями — вже ні.
У підсумку: юридичні сліди залишаться, а відповідальність — залишиться в архіві
Ну ви ж пам'ятаєте знамениту формулу Зеленського: ЯНЕЛОХ
