У чомусь навіть складніше, бо у православному світі не було одностайності щодо України.
Навіть такої, як серед країн НАТО (у Вселенського Патріарха не було письмової підтримки 2/3 православного світу).
Але саме Томос став прикладом нестандартності (нелінійності) мислення та неабиякої сміливості окремих людей.
Скільки Патріарх Варфоломій чув фразу "Україна неготова"? Запевняю: сотні, а може, й тисячі. Не українська церква неготова, а саме Україна, на території якої досі (sic!) чужинська церква не просто процвітає, а й не зазнала жодних значних потрясінь під час війни. Україна так само неготова до НАТО, як і була неготова до Томосу, бо частина її території окупована російською армією.
російська церква існує і процвітає в тій самій Україні, яка інституційно претендує на входження до західного світу. Це неподобство, бо в Україні не може бути жодних інституцій російського світу. Як і написано в Томосі. Тільки про церкву. В Україні не може бути російської церкви, бо тут її ніколи не було і не буде. А те, що вона тут була – це примха історії, всього лише кілька століть.
Адже спільність між Томосом і НАТО в тому, що вони даються не церкві або армії, а саме державі – верховному інституту, що інтеґрує в собі всі начала – духовно-культурні, політичні, військові, економічні, соціальні тощо.
Тому членство України в НАТО під час війни – це власне та модель, яку й запропонував Патріарх Варфоломій Томосом про помісну церкву України. Це нестандартний крок. Можливо, це вдається в церковних справах і не вдається так само легко у справах політичних тому, що Патріарх, окрім волі та розуміння, здатен відмотати на кілька століть і показати документ, що в його інституції не старішає з часом. Він може користуватися канонічним правом, розробленим багато століть тому.
А от Столтенберґ не здатен відмотати на другу половину XVII століття і сказати росіянам, що їх у Києві тоді не було і вся російська історія – це насамперед історія політичного та культурно-історичного рейдерства. Так само Столтенберґ не може відмотати у ІХ століття і згадати, що він – нащадок вікінгів і, по суті, співтворець України-Русі. Бо тоді би він нічим не відрізнявся від путіна з його історіософськими пошуками у глибинах сивої давнини.
Від древніх людей у Столтенберґа і Со залишився, по суті, лише страх смерті. Все інше – прагматичність і раціональність. Але саме він, страх смерті – головна причина цього паралічу і браку історичного мислення і справжньої політичної зухвалості та підступності, на які, здається, в західному світі на сьогоднішній день здатен лиш один Ердоган.
Точніше так: страх смерті у них надійно захищений прагматичністю і раціональністю. Як добре, що в нас ніхто смерті не боїться.
