"Які країни успішні в світі? Ті, де діють закони" - Сергій Фурса

Дуже чекаю того моменту, коли основним суспільним інтересом в Україні буде гра по правилам, виконання домовленостей і верховенство права.

Які країни успішні в світі? Ті, де діють закони. Де люди грають по правилам. Без цього успіх в принципі неможливий. Сильні інститути і верховенство право необхідна умова для динамічного розвитку. Що називали інвестори основною проблемою перед війною? Чому не інвестували в Україну? Верховенство права. Коли немає правил, ти не можеш розрахувати доцільність інвестицій. Занадто велика невизначеність. І ти не інвестуєш.

А немає інвестицій – немає економічного зростання. Все просто. Наша бідність, а ми досі лишаємось найбіднішою країною в Європі, є результатом того, що ми не любимо грати по правилам, не виконуємо домовленості і не встановили в країні верховенство права.

І це не тільки про прокурорів і СБУшників, які кошмарять бізнес і цих клятих комерсів. В Україні в принципі не люблять грати по правилам. Навіть на побутовому рівні. І для цього треба просто побачити, що відбувається на дорогах країни. Причому кожного разу у кожного водія є дуже вагома причина, чому саме зараз він має право порушити правила. І якщо цей конкретний водій може виграти (а може, звісно, поїхати в лікарню чи на кладовище), то всі учасники дорожнього руху програють. Так і в масштабі країни. Завжди можна пояснити собі, чому саме зараз саме ти маєш право порушити правила. І ти навіть можеш від цього виграти. Але всі разом програють.

Який ще один додатковий побічний ефект? Це відсутність довіри. В українському суспільстві дуже низький рівень довіри один до одного. Але якщо немає практики виконання домовленостей, то звідки ж цій довірі взятися? А довіра дуже важлива у сучасному горизонтальному світі. Та й вертикальному також. Бо навіть вартість грошей для вас залежить від того, як сильно вам довіряють. Витрати на будь-яку угоду неймовірно зростають, коли у тебе проблеми з довірою до контрпартнера. Або угода не укладається в принципі.

Якщо ми подивимось на найуспішніші країни в сучасному світі, то і вони самі по собі можуть залучати гроші дуже дешево. І довіра всередині суспільства там дуже висока. Співпраця ж всередині суспільства повністю залежить від того, наскільки люди можуть довіряти один одному. І не в моменти емоційного піку, як було на Майдані чи на початку повномасштабного вторгнення. А в моменти рутинного життя. Звичайної буденності.

І практика виконання і не виконання домовленостей не має бути залежною від того, подобаються нам ті, з ким укладені домовленості чи ні. Не може бути такого, що «він краде» чи «Він неприємний тип» і тому я порушу свою домовленість з ним. Ні. Ми або йдемо на домовленість або ні. Якщо людина чи компанія нам не подобаються настільки, що ми не хочемо виконувати домовленість з ними, то ми просто не йдемо на угоду. І не пожимаємо конкретну руку. Якщо ж ми потисли руку, то далі ми маємо виконувати взяті на себе забов'язання. Бо це вже не про них. Це вже про нас.

І знов ж таки. Завжди можна знайти виправдання. Чому ти не виконуєш домовленість. Завжди можна пояснити, що «він і так багатий, мені ці гроші потрібніши». Але так не працює. Так не буде довіри.

Поки в Україні не грають по правилам, ми будемо бідні. Яскраві, самобутні, гостинні, героїчні. І ще ми добре співаємо. Але бідні.

Тому основний суспільний інтерес для України – це навчитись, нарешті, грати по правилам.