Монобільшість у Верховній Раді дедалі відвертіше показує своє справжнє обличчя. Для них демократія — лише декорація. Вони мріють про автократію, де народ позбавлений права голосу, опозиція переслідується, а свобода слова перетворюється на карикатуру.
Солдат — «злочинець за замовчуванням»
У логіці «слуг» військовий не є громадянином із правами. Він апріорі — злочинець. Командир — завжди правий, боєць — завжди винен.
Навіть коли влада визнає, що призначила поганого командира, платять підлеглі — життям чи тюрмою.
Розстріл і тюрма як «методи управління»
✔️2022 рік: під час повномасштабного вторгнення нардепка Безугла намагалася протягнути норму, яка дозволяла б командирам відкривати вогонь по підлеглих, прибравши уточнення «не призводячи до смерті військовослужбовця». Після скандалу зміни не ухвалили, але сама ідея показала: навіть під час війни влада мріяла про «право на розстріл».
✔️Закон № 8271 (кінець 2022): судам заборонили враховувати пом’якшувальні обставини у справах про самовільне залишення частини, дезертирство чи невиконання наказу. Суддів позбавили дискреції.
✔️Законопроєкт № 13452 (2025): пропонує позбавити військових права на справедливий суд і оскарження вироків. Суддя вже не зможе врахувати обстановку бою чи стан бійця.
Це одна лінія: від «розстрілу» → до механічної тюрми → до повної непомильності командира.
Тобто — калька зі сталінської армії, де позаду стояли кулемети НКВС.
Абсолютна непомильність влади
Зеленський не може бути неправим. Командувач не може бути неправим. Міністр не може бути неправим.
А якщо командир уб’є солдата, а потім виявиться, що саме він був помилкою — відповідати має не влада, а підлеглий.
Переслідування опозиції та журналістів
Для «слуг» непослух, критика влади — злочин.
Опозицію переслідують.
Журналістів-розслідувачів знецінюють і цькують.
Антикорупційних слідчих намагаються дискредитувати.
Показовий приклад — справа Христенка, якого Банкова привезла з ОАЕ не для справедливого суду, а щоб він дав потрібні свідчення проти НАБУ.
Тут та сама логіка: відповідати мають не ті, хто при владі, а ті, хто сміє сумніватися у владі.
Телемарафон як «гучномовець»
Телемарафон — не інформація, а пропаганда.
Він продовжує традицію вуличних гучномовців столітньої давності: один голос, одна «правда», одна редакційна лінія.
ОТЖЕ
Сталінізм «слуг» — це не випадковість. Це їхній світогляд.
Він проявляється і в законах проти армії, і в переслідуванні журналістів, і в телемарафоні.
Їхня мрія — держава, де права лише влада, а винними завжди є ті, хто нижче.
Армія платить кров’ю за свободу. Банкова платить армії сталінськими законами.
Україна платить кров’ю не за те, щоб повернутися до гучномовців і розстрілів у спину.
