Нарцисична політика Трампа руйнує світовий порядок, який так довго будували Сполучені Штати.
Самозакоханий Трамп, який впевнений в тому, що зранку він може припинити війну, в обід – завершити боротьбу з наркотрафіком та нелегальними мігрантами, а ввечері – закінчити переселення народів, відштовхує від США країни. При цьому робить він це з проамериканські налаштованими країнами. І штовхає він їх в бік Китаю.
Наочним підтвердження тому стала зустріч Шанхайської організації співробітництва. Саме там Моді, який вперше за сім років відвідав Китай, тримався за руки та сміявся з Путіним та Сі, а також провів довгу розмову з російським лідером на задньому сидінні його розкішного лімузина російського виробництва.
І ще. На зустрічі також були присутні лідери Єгипту, Туреччини та В'єтнаму, які постраждали від тарифів Трампа. Кожен з них був значним партнером Сполучених Штатів.
А до того Трамп відштовхнув Бразилію, значною мірою через свою образу країни, де судять колишнього президента країни Жаїра Болсонару, якого він вважає політичним союзником. Трамп покарав Південну Африку, ще одну країну, з якою США зблизилися, після скарг на те, що білі південноафриканці зазнають дискримінації через новий земельний закон.
Я вже не кажу про Європейський Союз. Найбільш близьке ідеологічне об’єднання він залякує тарифами, повчає, як їм будувати власну зовнішню політику.
Все це призведе (вже призвело?) до посилення Китаю – ширше автократів та диктаторів. Відносини між ними стають все тіснішими. Відносини між демократами – хаотичнішими, позбавленими лідерства і сили. Автократів не бентежать засоби досягнення цілей. Демократи продовжують ховатися за старі гуманістичні цінності, не підкріплюючи їх діями. Збереження цих тенденцій призведе до програшу демократії.
Всі пам’ятають слова Едмунда Берка:
«Єдине, що потрібно для тріумфу зла, — це щоб добрі люди нічого не робили».
Добрі люди нічого і не роблять. Гарантії безпеки після закінчення війни виглядають неважливими, оскільки спочатку треба закінчити війну. А закінчити їх словами не вдається і вдасться, оскільки для путіна, за спиною якого стоять Сі і вся ця шобла, вони не мають жодного значення. Всі слова підтримки, співчуття, засудження агресора не діють в автократичній системі координат. Для агресорів це прояв слабкості і неможливості відповісти ударом на удар. Атака 100 дронів, 500, 800 викликають одну й ту саму реакцію: слова, слова, слова.
Але навіть ці гарантії, те що ми про них знаємо і яку дискусію вони викликали в західних суспільствах, демонструють їх неповноту і вторинність. Країни бояться направляти до України свої війська. В країну (це логіка гарантій) де закінчена війна, не ведуться бойові дії, діє договір про ненапад.
Це позиція боягуза, який боїться навіть не дій чи слів агресора, а лише його погляду.
Вже доста повторювати мантру про те, що достатньо озброїти Україну і війна закінчиться. Не закінчиться. Ворог не бере якістю, лише кількістю і цього непотребу в них достатньо. Ще трохи, і ми побачимо на фронті не тільки підрозділи північнокорейців, але й китайців і іранців.
Ми четвертий рік чуємо про підтримку. Вона є але, схожа переслідує не ціль аби Україна досягла перемоги, а створення комфортних умов для наших союзників, говорити про власну участь у зупиненні путіна.
Це як прийти до Верховної ради в мультикамі.
