21 вересня 2025 року у Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №14057 — офіційно як «рекодифікація» Цивільного кодексу. На обкладинці — модернізація, євроінтеграція, цифрові права. Усередині — норми, які перетворюють журналістів, публіцистів, аналітиків і всіх, хто наважиться на критику влади, на потенційних злочинців.
Це не технічна правка. Це спроба узаконити диктатуру мовчання. Правильной дорогой идем, товарищи? Саме так виглядає цей рух: радянська калька «не критикуй владу, бо образиш» повертається в законодавчий текст України, а по суті — юридична пастка, яка прирівнює критику влади до злочину, а публіцистику — до ризику бути стертою з публічного простору.
Замкнути рот: як працює «оновлення»
У центрі законопроєкту — презумпція «недостовірності» до вироку. Це означає: будь-яке розслідування, колонка чи аналітика автоматично оголошуються брехнею, поки суд не винесе остаточне рішення. Ми ж із вами добре знаємо, що українські суди можуть тягнутися роками або «зливати» справи без вироків. Тобто журналістська правда стає незаконною, а корупційна тиша — єдиним легальним фоном.
Другий інструмент — «право на забуття». Формально воно виглядає як турбота про приватність. Насправді це — шредер для правди. Уявіть: ми з вами роками писали про скандали, афери, розкрадання. А тепер будь-який чиновник може заявити: «цей матеріал уже неактуальний». І статтю видаляють. Уся історія корупції й злочинів влади стирається з пам’яті так, ніби її ніколи не існувало.
Третя новація — кара за «оцінку» і «тон». Це вже навіть не боротьба з фактами. Це боротьба з думками. Написав «схема», сказав «корупціонер» — готуйся до суду за «образу». Це офіційне закріплення тези: думати критично — небезпечно.
І нарешті — попередня цензура. Суд може заборонити матеріал ще до його публікації. Це той самий радянський «глАвліт», тільки в цифровій обгортці. Це вже навіть не прихована, а пряма диктатура.
Кого намагаються змусити мовчати
Цей законопроєкт не про абстрактні «ЗМІ», як це любить подавати влада. Він адресований конкретним людям, які щодня працюють із правдою, часто під ризиком для власної безпеки. І вдарить він по тих, хто тримає Україну в інформаційному тонусі.
Публіцисти й колумністи
Під ударом опиняється саме середовище незалежної публіцистики. Кожна гостра стаття, колонка чи авторський есей, у якому є чітка позиція, жорстка оцінка чи навіть саркастична ремарка на адресу влади, може стати приводом для судового позову. Суддя зможе трактувати оцінку як «образливий тон», а сам текст — як такий, що «принижує честь і гідність». Це означає: будь-який автор, який не боїться називати речі своїми іменами, ризикує опинитися в ролі відповідача, платити штрафи чи втрачати майданчики для публікації.
Журналісти-розслідувачі
Це головна ціль законопроєкту. Бо саме журналісти-розслідувачі витягають на світло схеми у сфері оборонки, медицини, інфраструктури. Саме вони першими показують, куди йдуть гроші, які мали б рятувати життя. Новий закон каже їм: «Поки немає вироку — мовчіть». Але ми знаємо, що українські суди можуть роками не доходити до вироку або «зливати» справи. Це означає: найбільш болючі теми взагалі не зможуть бути оприлюднені. А ті, хто ризикне писати попри заборону, — отримають тавро «поширювачів недостовірної інформації».
Аналітики й експерти
Сухий аналіз реформ, економічних процесів чи державної політики — теж під загрозою. Бо навіть беземоційна констатація провалу чи вказівка на неефективність може бути витлумачена як «оцінка, що шкодить репутації». І тоді будь-який експерт, від університетського викладача до незалежного економіста чи політолога, стане мішенню для позову. Так знищують саму культуру критичного мислення — перетворюючи експертів на мовчазних статистів.
Громадські автори й активісти
Цей закон не зупиниться на професійних медіа. Він торкнеться навіть пересічного громадянина. Сьогодні будь-хто може написати у Facebook чи Twitter: «Міністерство знову провалило закупівлі». Завтра такий пост може стати приводом для судової справи. Бо чиновник скаже: «Це негативний тон, це шкодить моїй честі». І тоді навіть простий користувач соцмережі опиниться під ризиком компенсацій і видалення постів. Так формується суспільство заляканих — де кожен десять разів подумає, перш ніж поставити питання владі.
Фінал: жодної тиші для корупції
Я говорю це як публіцист і як громадянин. Ми не дозволимо поставити країну на «mute». Україна двічі скидала системи «тихої узурпації». І зробить це втретє, якщо доведеться. Але краще зупинити диктатуру ще до того, як вона застигне в законах.
Законопроєкт №14057 у нинішньому вигляді — це не «єврооновлення». Це право на тишу для корупції. Це удар по журналістиці, по публіцистиці, по громадському голосу. І це пряма дорога до малоросії — до країни без свободи, де правду викидають у смітник під соусом «захисту честі».
Але є речі, які неможливо забути, навіть якщо видалити всі тексти й вимкнути всі мікрофони. Це пам’ять народу. Це наш голос. Це свобода, за яку вже сплачено занадто високу ціну.
