Сьогодні знову хочу поговорити про те, що ми програємо на історично-культурному фронті. Це погано.
Звісно, з одного боку, поки на нас падають бомби, шахеди, та гинуть люди, а росія вже відкрито погрожує світу, здається, що окрім цього думати про щось інше чи витрачати сили на щось інше, це блюзнірство. А потім ти оглядаєшся й розумієш, що багато чого з сьогодення це не вивчені уроки історії.
Тому продовжу серію дописів, що ми ще маємо захищати від російської агресії та окупації.
Почну з нагадування. Багато людей просто не помічають історичний фактор цієї війни, саме тому багато речей залишаються поза увагою, бо вважаються не важливими й саме тому ми програємо на історично-культурному фронті.
В історії та війні не має не важливих нюансів, факторів та фактів. Не захищаючи своє минуле ми тим самим підігруємо ворогу в його прагненні позбавити нас майбутнього.
Наприклад, росія постійно акцентує увагу на тому, що «України ніколи не було й Україну створив ленін». Це фактично один з історичних наративів, які відчайдушно використовують росіяни аргументуючи своє старшобратіє. Для цього вони не тільки спотворюють історичні факти, а й відверто крадуть та переписують нашу історію та привласнюють українських митців.
Група ІС постійно пише про це, відстежуючи ці факти.
Ми маємо створити реєстр вкраденої історії, переписування фактів, привласнення історії та історичних постатей.
Взагалі, факти привласнення та знищення історії, це один зі злочинів росії, на який у світі не звертають уваги, а якщо дивитися на всі роки окупації України під час червоного терору, то це злочин, який розтягнутий на 100 років.
Скільки втратила Україна національних цінностей, музеїв, картин? Я часто пишу про українських меценатів періоду 18-19 століття, які вкладали шалені гроші в розвиток культури, збереження національних та історичних цінностей, це цілі родини, робили меценатство справою поколінь.
Українська інтелігенція, як її ще називали шляхта, тобто панство, це були культурні, освічені люди, які цінували свою землю, країну, націю та її здобуття. Ці люди, утворили «фундамент» для багатьох музеїв, театрів, дослідницьких центрів, стали «батьками» багатьох українських митців та винахідників.
На росії в імперські часи меценатство було теж досить розвинуто, ті ж самі Брюлов, Третьякови, Морозов, Строганови.
Можна багато сперечатися про статки, ідеологічні розбіжності українського панства та російських аристократів, але музеї та розвиток культури – це їх левова частка, але крапку в їх існуванні поставила жовтнева революція простого наріда.
Якщо ще можна зрозуміти, чому більшовики завзято знищували культуру країн, які окупували в так званий срср. Вони анексував цілі країни, знищували їх мову, історію, культуру. Та й взагалі, люмпен має якусь генетичну ненависть до культури, творчості, мистецтва. Але не зрозуміло, чому більшовики знищували культуру та музеї самої росії.
Погроми музеїв, перше, що влаштували більшовики знищуючи картини, статуї та археологічні знахідки й у самій росії.
Тобто освіта, яку отримували аристократи та панство, робили їх шляхетними, змушувала подивитися на світ під іншим кутом чи щось інше, що робило людину людиною?
Мене вразила історія, описана під полотном Андрія Гороновича 1818–1889, це портрет Василя Васильовича Тарновського на тлі Качанівки, зроблений у 1866 році. Ви можете її прочитати на сайті Національного художнього музею України.
«В інвентарній книзі з обліку експонатів художнього відділу за 1902 – 1926 роки описано цікаву знахідку періоду захоплення Києва більшовиками. Тодішній директор музею Микола Біляшівський прогулювався вулицею Інститутською і поруч із будинком № 34 несподівано натрапив на твір мистецтва. Він занотував, що “з картини годували коней овсом; дирку проїдено кіньми”.
Під час дослідження і реставрації виявилось, що врятоване Біляшівським полотно – це портрет Василя Тарновського, власника маєтку Качанівка на Чернігівщині.
Цей маєток – місце збору відомих інтелектуалів і діячів культури середини XIX століття, тут гостювали і працювали видатні художники, письменники, вчені, композитори. Серед них – Тарас Шевченко, Василь Штернберг, Костянтин Маковський, Микола Гоголь, Ілля Рєпін, Михайло Глінка, Григорій Честахівський, Валентин Сєров, Дмитро Яворницький, Марко Вовчок та інші.
Ось так щасливий випадок і пильне око музейника вберегли мистецький твір від знищення».
Уявіть кількість знищених полотен руки видатних українських майстрів, які просто палили у пічках, викидали на дорогу, різали та рубали. Якщо ви думаєте, що з того часу щось змінилося, ви помиляєтесь.
На росії постійно знищують культурно-історичні цінності, вже давно існує версія, що понад 80 відсотків картин, що зберігаються в музеях росії є підробками, а оригінали вже у приватних колекціях. Ну, хоч не спалили, й на те добре.
Я ж повернуся до головного. Усі часи окупації України росія переписує біографії видатних українців вказуючи в них псевдо-біографічні данні – «русский, советский». Й коли починаються розмови «вас никогда не было» вони апелюють саме привласнені факти з української історії. Найголовніший, звичайно Київська Русь, яку росія привласнила, як й наших князів, наші козацьки перемоги.
Моя мрія, щоб Україна активізувала захист на культурно-історичному фронті, бо це як раз на часі. Усі факти привласнення росією української історії, чи біографій та надбань українських митців, чи знищення культурно-історичних цінностей, чи археологічних, чи переписування та перекручуванння мають бути занесено в спеціальні реєстри та надані міжнародній спільноті, як доказ знищення нашої історичної спадщини.
Наразі, ми мало говоримо про те, що на окупованих росією територіях залишились, були розграбовані та знищені музеї та історично- культурно- археологічні цінності.
Це ще один злочин росіян. Й знову ж таки, на цей час археологічні знахідки на окупованих теренах Луганщини та Донеччини вже називають російськими та описують їх, як знахідки, що підтверджують «это русская земля».
Створення псевдо-історії. Здавалося б це неважливо, навіть смішно, усі ж ми знаємо історію й ніхто не зверне увагу на псевдо брехливі опуси росіян, як би не одне «але». Світ теж споживає російські наративи й не бачить в біографіях митців «народився в селі в Україні», бо більш яскраво подається- «известный русский», або «известный советский».
Перше, що зробили окупанти в ОРДЛО це переписали історію Донбасу, створили псевдо-історію «новоросії» та вклали в підручники усі російські фейки про російську-українську війну.
Тепер на окупованих територіях зросло покоління, яке виховано на псевдо-історичних фактах. Як колись зростали ми, радянські школярі, яким викладали псевдо-історичні факти за Другу світову та життя в срср.
Що цікаво, за цей час росія сама так напереписувала свою ж історію, викладаючи її під більш вигідним кремлю кутом, що анти-герої стали героями, а багато пам’ятників стали мемами через історичні факапи.
Для кожного окупованого міста росія вигадую псевдо-історичні факти.
Й найголовніше, привласнення українських митців та переписування історії росія не зупиняє навіть під час війни. Тому варто нагадати, що історія та інформація, це важливі аспекти цієї війни й нашої перемоги.
Повернення історичних цінностей, це один з етапів війни. Повернення нам нашої історії, це теж один з етапів війни. Повертаючи свою історію й мову, ми відрубуємо одну з голів триколорадної гідри.
Українці заслуговують на звільнення від радянсько-російських псевдо-історичних пут, бо наша історія та культура – це наш щит у боротьбі з росією
