У розпал повномасштабної війни увага суспільства як ніколи прикута до посадовців територіальних центрів комплектування (ТЦК) – народ у деталях розглядає їхні статки. Елітні автомобілі, маєтки, земельні ділянки – усе це дедалі частіше викликає недовіру. Українці риторично запитують: звідки в чиновників воєнкоматів такі гроші? Ці підозри виникли не на порожньому місці: влітку 2023 року після гучних скандалів із розкішним майном воєнкомів РНБО ухвалила рішення звільнити всіх обласних військкомів, щоб очистити ряди від корупціонерів. Проте чи вирішило це проблему? Історія Олега Кивлюка – колишнього начальника Волинського обласного ТЦК та СП – свідчить, що «паразитування на бюджеті» деякими посадовцями триває. Він став утіленням типового корумпованого чиновника, який живе в розкоші за гроші платників податків. Ця розповідь – результат журналістського розслідування, що викриває приховані статки та зловживання екс-військкома і ставить питання про відповідальність таких діячів.
Нове «тепле місце» та преміальний позашляховик зі схованки
Олег Кивлюк очолював Волинський обласний ТЦК з березня 2022 року до серпня 2023-го. Після звільнення (ймовірно, в рамках згаданого очищення) він без проблем влаштувався на цивільну посаду – начальником відділу управління персоналом у комунальному підприємстві «Луцькспецкомунтранс». У наш редакційний пул звернулися читачі, обурені тим, що колишній військком приїздить на роботу на елітному авто і навіть обслуговує свою вантажівку коштом підприємства. Офіційно ж, згідно з деклараціями, за Кивлюком значаться лише дві машини – Opel Ampera-e 2019 року та вантажівка MAN 2011 року, обидві придбані у 2023-му. На перший погляд – нічого розкішного. Але реальність виявилася зовсім іншою.
Насправді сім’я Кивлюків у повсякденному житті користується преміальним позашляховиком Porsche Cayenne 2017 року. Проте жодних згадок про Porsche Cayenne немає ні в жодній публічній декларації: декларації самого екс-військкома приховані з реєстру НАЗК (що типово після його звільнення), а от у відкритій декларації дружини за цей автомобіль – ані слова. Виникає логічне питання: чия ж це тоді машина, якою щодня роз’їжджають Кивлюки?
Як з’ясували журналісти, чорний Porsche Cayenne 2017 р.в. офіційно зареєстрований на 32-річну киянку Аліну Маленьку – власницю популярного бренду одягу «Міс Даймонд» і уродженку Рівного. Ця жінка у соцмережах називала розкішний позашляховик своєю «чорною мрією» та купила його новим у салоні у 2020 році. Але ближче до 2023-го «чорна мрія» загадково зникла з її Instagram – натомість такий самий Cayenne з’явився на подвір’ї в Луцьку, де мешкає Кивлюк. Кореспонденти додзвонилися до Маленької, і вона шокуюче зізналася: мовляв, просто подарувала цю машину одному знайомому, який тепер нею користується. Подарувала Porsche Cayenne? Звучить настільки неймовірно, що напрошується риторичне запитання: що ж треба зробити, аби тобі подарували автівку вартістю під 40 тисяч доларів? За ринковими цінами такий Porsche зараз коштує щонайменше 38 тис. доларів (понад 1,4 млн грн). Почувши зауваження про дорогу машину, екс-чиновник лише відмахнувся: «Яка вона дорога? Які гроші, шановна? Ну скажіть, які це гроші?» – обурено парирував Кивлюк, навіть поцікавившись зарплатою журналістки. Цей цинічний тон лише підтвердив: для нього розкіш – норма, а питання громадськості про джерела коштів – зайва цікавість.
Фіктивні продажі та родинні оборудки: що приховала декларація
Дружина посадовця, Богдана Кивлюк, продовжує службу у Волинському ТЦК і щороку подає електронну декларацію. Розслідування показало, що її звітність, м’яко кажучи, неповна. Наприклад, згідно з декларацією, станом на вересень 2025 року Богдана не володіє жодним автомобілем. Хоча ще раніше, у 2022-му, вона декларувала авто Mazda CX-7 2011 р.в., а у 2023-му – Hyundai Santa Fe. Обидві машини згодом зникли з паперів. З’ясовуємо чому: як виявилося, 16 серпня 2024 року Богдана Кивлюк продала свій Hyundai Santa Fe під час підготовки цього розслідування. І продала за вельми цікавою ціною – понад 1 мільйон гривень, тобто приблизно вдвічі дорожче від суми, за яку сама оцінювала це авто в декларації (485 тис. грн). Така отримана сума перевищує навіть ринкову вартість схожих машин. І що найцікавіше – покупцем, імовірно, став родич сім’ї. За дивним збігом обставин, на ім’я брата Олега Кивлюка нині зареєстровано ту саму Mazda CX-7, якою володіла Богдана. Складається враження, що ціною хитрого перепродажу сім’я могла легалізувати додатковий дохід або ж просто «намалювати цифри» для прикриття свого реального майна.
Не менш показовими є й інші прогалини в деклараціях дружини екс-воєнкома. З 2021 року Богдана Кивлюк узагалі не зазначає жодного доходу чоловіка та вибірково згадує про його майно. Усі заощадження родини за останні 5 років вказані як відсутні. Виходить, офіційно сім’я живе від зарплати до зарплати, і за документами в них немає накопичень. Більше того, згідно з її декларацією за 2024 рік, родина фактично не має де жити – ні власної нерухомості, ні орендованого житла. Якщо вірити паперам, то Кивлюки ледь не в повітрі живуть. Звісно, це брехня.
Маєток і квартира поза екранами звітності
Насправді родина Кивлюків проживає у просторій трикімнатній службовій квартирі в Луцьку, яку Міністерство оборони надало Олегові Кивлюку у 2022 році. Тобто під час війни держава забезпечила військкома житлом – цілком законна практика. Проте чому дружина-військовослужбовиця «забула» задекларувати цю квартиру, яку родина отримала і в якій мешкає вже понад рік? Попри те, що сам Олег Кивлюк станом на 2024 рік уже не був кадровим військовим, його сім’я досі користується відомчим житлом Міноборони. Але ні слова про це в декларації – Богдана Кивлюк зробила вигляд, що в них узагалі немає даху над головою. Навіщо приховувати факт користування державною квартирою, яка дісталася за службу чоловіка? Відповідь очевидна – аби уникнути зайвих запитань про інше, власне житло родини, яке також не потрапило до жодної декларації.
Ще у 2017 році, за кілька років до великої війни, Олег Кивлюк отримав від Володимирської міської ради земельну ділянку безкоштовно – як учасник бойових дій чи за іншою пільговою програмою (такі наділи часто видавали ветеранам АТО). На цій землі у місті Володимир тепер височіє просторий двоповерховий котедж. Офіційно будинок і досі оформлений як «незавершене будівництво», хоча візуально виглядає цілком добудованим і придатним для проживання. Сусіди розповідають, що подружжя навідується туди лише на вихідні – очевидно, тому що будинок не введений в експлуатацію, тож постійно жити там не можна, або ж родині зручніше жити в Луцьку, користуючись державною квартирою. Ані цей маєток, ані землю під ним Богдана Кивлюк також не задекларувала, попри пряму вимогу закону вказувати навіть недобудовану нерухомість, якщо вона є у власності сім’ї чи використовується більше 183 днів на рік. Складається абсурдна ситуація: на папері сім’я не має жодного будинку, але в реальності мешкає одразу у двох оселях – службовій квартирі і власному котеджі. Невже подружжя гадає, що про цей «повітряний замок» ніхто не дізнається?
До слова, історія з землею має продовження. Журналісти встановили, що безкоштовна земля під володимирським будинком – не єдиний бонус, отриманий Кивлюком від держави. Згодом він оформив у власність ще дві земельні ділянки: одну – на відомому курорті біля озера Світязь, другу – біля озера Олеандра в Турійському районі. Останню ділянку він невдовзі продав. Так колишній військовий комісар використав своє становище та пільги на повну, збагатившись активами, про які воліє мовчати.
“Гнучкий” графік та щедрі виплати: життя після військкомату
Після звільнення з посади військового комісара Олег Кивлюк, як вже згадувалося, працевлаштувався в комунальному підприємстві. Формально він – лише начальник відділу по роботі з персоналом, відповідальний за військовий облік. Його середньомісячна зарплата на новій посаді становить близько 53 тисяч гривень – дуже пристойний дохід, як для рядового КП. Але і це не все. Кивлюк паралельно оформив собі військову пенсію, яка з літа 2024 року складає ще 37 тисяч гривень щомісяця. Тобто щомісяця екс-посадовець отримує загалом під 90 тисяч грн з різних джерел. Втім, як розповідають у самому комунальному підприємстві, особливої завантаженості в нового начальника відділу нема: графік у нього «гнучкий», він може з’являтися на роботі коли йому заманеться. Фактично Кивлюк має «тепле місце» – стабільні гроші при мінімумі зусиль. Ба більше, не він один зі «своїх» осів у цій структурі. Приблизно в той самий час у «Луцькспецкомунтранс» працевлаштувався ще один колишній військком – Віктор Зелінський, екс-начальник Луцького міського ТЦК. Йому дісталася посада радника директора КП. Цікаво, що свого часу Кивлюк і Зелінський працювали разом у військкоматі і навіть спільно вручали нагороди призовникам. Тепер обидва, пліч-о-пліч, продовжують «служити» – тільки вже у цивільній установі, подалі від суворої військової дисципліни. Совпадение? Навряд чи – швидше за все, ми спостерігаємо приклад кругової поруки, коли «свої» пристроюють одне одного на вигідні місця.
Агресія замість відповідей: екс-військком ігнорує закон
Дізнавшись про всі ці факти, журналісти звернулися по коментарі до Олега Кивлюка та його дружини. Реакція була показовою. Спершу екс-чиновник відверто уникав спілкування: на робочому місці його було не застати, дізнавшись про візит преси, він хутко зник. Дружина Богдана теж не горіла бажанням щось пояснювати і просто кидала слухавку, щойно чула питання про декларування майна. Зрештою Олег Кивлюк таки вийшов на зв’язок – сам зателефонував і погодився на зустріч, але поставив умову: «відповім рівно на п’ять питань». На домовлену зустріч він приїхав, як не дивно, на тому самому Porsche Cayenne, хоча перед цим неодноразово запевняв, що користується ним лише для поїздок за кордон. Така зухвала демонстрація лише підтвердила: слова Кивлюка розходяться з ділом.
У розмові з журналістами екс-військком помітно нервував і подекуди поводився агресивно. На пряме запитання, чи отримував він Cayenne у подарунок від Аліни Маленької, Кивлюк спершу вибухнув реплікою: «Це вас точно не стосується», заявивши, що те, які справи він вирішує «за кордоном» на чужій автівці, журналістів не має цікавити. Лише згодом він змінив тон і спробував дати свою версію подій. За словами Олега, «з Аліною Маленькою я дружу ще з тих часів, як працював у ТЦК», тож машину нібито отримав не в подарунок, а «просто в користування, безкоштовно». Мовляв, нічого незаконного – нема ж передачі у власність. Фактично Кивлюк визнав, що користується недекларованим Porsche, але виправдовувався, що він не його, а тому і не зобов’язаний був вносити в звітність. Також він відкрито підтвердив, що його дружина не декларує ані службову квартиру, ані недобудований будинок на тій підставі, що «квартира – моя службова, декларую її тільки я, дружина не повинна; будинок так само – мій, на моїй землі». Іншими словами, екс-воєнком вважає, що може ділити сімейне майно на «своє» і «її» та приховувати частину під приводом, що формально оформлено на нього.
Проте така позиція – абсолютно неправомірна. На це вказують експерти з питань антикорупційного законодавства. Згідно із законом, у декларації мають зазначатися об’єкти, якими посадовець чи його родина користуються понад 183 дні на рік або станом на останній день року, навіть якщо формально це службове чи незавершене житло. Юристи наголошують: не може бути такого, щоб сім’я «жила в повітрі» – якщо мешкають у квартирі чи будинку, це треба показати в декларації. Тож незадекларована квартира – уже достатній привід для перевірки з боку НАЗК або навіть для відкриття справи. Крім того, у деклараціях Богдани Кивлюк порожня графа про доходи чоловіка, що також є порушенням і може потягнути як адміністративну, так і кримінальну відповідальність за внесення недостовірних даних. Схоже, подружжя свідомо йде на цей крок, аби вивести статки Олега за дужки контролю – адже самого екс-військового тим часом ніхто не перевіряє, його декларації заховані від публіки.
Спроби Кивлюка виправдати свої статки теж викликають багато запитань. Він неодноразово акцентував у розмові на тому, що отримав великі виплати від держави під час служби. Мовляв, держава йому добре заплатила – зокрема, за вислугу років під час війни він отримав близько 1,5 мільйона гривень одноразово. «Опель і вантажівку я купив за гроші, які отримав від держави, під час війни», – заявив екс-чиновник, додавши: «Як ви думаєте, я за 7 місяців (служби) міг десь заробити такі гроші?». Виходить, Кивлюк визнає, що за нетривалий час збагатився на півтора мільйона за рахунок державних виплат – і цими грішми придбав собі автопарк з електроопеля та вантажівки. Однак навіть якщо ці кошти легальні, вони аж ніяк не пояснюють появу у користуванні сім’ї дорогого позашляховика чи будівництво маєтку. Навіть якби подружжя відкладало кожну гривню зарплати й тих виплат, усе одно не назбирало б на той рівень розкоші, який ми спостерігаємо. То звідки ж різниця? На це питання Олег Кивлюк так і не дав вичерпної відповіді.
Наслідки і заклик до дій
Випадок Олега Кивлюка – це не просто історія про одного несумлінного екс-посадовця. Це симптом системної проблеми, коли чиновник у розпал війни дозволяє собі жити на широку ногу, приховуючи майно і фактично плюючи в обличчя закону та суспільству. Така зухвала поведінка підірвує довіру до влади і особливо до органів, відповідальних за мобілізацію, у той час як прості українці віддають останнє на фронті, а солдати проливають кров за країну. Типовий корупціонер при посаді – паразитує на бюджеті, насолоджується розкішшю за народні гроші, і вважає себе недоторканним. Чи можна це терпіти далі?
Журналісти-розслідувачі вже передали зібрані матеріали в Національне агентство з питань запобігання корупції. Є всі підстави сподіватися, що НАЗК проведе перевірку стилю життя родини Кивлюків та повноти їхніх декларацій. Також очевидно, що викладені факти зацікавлять і правоохоронні органи – тут можливе кримінальне провадження за статтею про недостовірне декларування або незаконне збагачення. Ми не ставимо за мету підірвати авторитет ЗСУ чи дискредитувати мобілізацію – сумлінні військкоми та офіцери заслужили на нашу повагу і довіру. Однак мовчати про такі випадки, як із Кивлюком, ми не маємо права. Ця історія має стати показовою: ні злочин, ні хитрі махінації з майном не залишаться непоміченими. Якщо Україна прагне перемоги не лише на фронті, а й у боротьбі з корупцією, подібні «слуги народу» у погонах мають бути притягнуті до відповідальності. Висновки очевидні – слово за контролюючими органами. Скільки ще таких банкетів під час війни ми дозволимо? Настав час поставити крапку – і повернути суспільству віру в справедливість.
