4 листопада Європейська Комісія опублікувала щорічний звіт щодо прогресу реформ в Україні. Реакції були полярними. З одного боку, експерти, громадські активісти і західні партнери забили на сполох: Україна гальмує, а подекуди навіть відкочується у реформах. З іншого боку – представники влади на чолі з Президентом та віцепрем’єркою з євроінтеграції запевняють, що звіт «найкращий за всі часи», і мало не прямо називають орієнтовну дату вступу України до ЄС – 2028 рік. Урядовці радісно прозвітували про «позитивну оцінку» і показали тільки приємні формулювання. Проте такий тріумфальний піар – відверта маніпуляція. Як слушно зазначив народний депутат Ярослав Железняк, якби це справді був “найкращий звіт”, у ньому не було б перераховано низку болючих проблем. Насправді ж у «м’якій» дипломатичній мові Єврокомісії зафіксовані дуже жорсткі сигнали про буксування ключових реформ, політизацію правоохоронної системи і загрозу відкату від досягнень. Розберімо ці сигнали по суті.
Влада прикривається війною, щоб тиснути на антикорупційні органи
Попри декларовану боротьбу з корупцією, у 2023–2025 роках політичне керівництво України неодноразово намагалося обмежити незалежність антикорупційної інфраструктури – і робило це саме під прикриттям воєнного часу. Найбільш показовий епізод – скандальний «липневий переворот» проти НАБУ та САП. 27 липня 2025 року Верховна Рада ухвалила поправки, які скасовували ключові гарантії незалежності Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, поставивши їхню діяльність під контроль політично призначеного генпрокурора. Цей крок міг би «серйозно послабити антикорупційну систему України», прямо зазначено у звіті Єврокомісії. По суті, влада спробувала підпорядкувати незалежні органи розслідування впливу Офісу Генпрокурора, який, за негласною традицією, орієнтується на Офіс Президента.
Ухвалення «липневого» закону спричинило хвилю критики всередині країни і за кордоном. В Україні відбулися рідкісні для воєнного стану акції протесту, а міжнародні партнери висловили жорстку стурбованість. Показово, що саме після цього тиску влада змушена була дати задній хід – скандальні зміни щодо НАБУ і САП були оперативно скасовані. «Незалежність НАБУ та САП була швидко відновлена після внутрішніх протестів та серйозного занепокоєння міжнародних партнерів», констатує звіт Єврокомісії. Однак у Брюсселі чудово розуміють: факт такої спроби свідчить про системну проблему. Комісія прямо вказала, що ці події «ставлять під сумнів відданість України своєму антикорупційному курсу». ЄС застерігає українську владу надалі не допускати відкату реформ і зберегти незалежність антикорупційних інституцій.
Варто наголосити: атакуючи НАБУ і САП, посадовці використовували саме воєнну риторику. Законопроєкт подали під соусом «оптимізації управління в умовах війни», а закриття реєстрів виправдовували «міркуваннями безпеки» та «захистом бізнесу під час війни». У звіті зафіксовано, що під приводом національної безпеки влада закрила доступ до деяких державних реєстрів, що підриває прозорість та ускладнює боротьбу з корупцією. Так само під гаслом «воєнної доцільності» Служба безпеки України взялася конкурувати з антикорупційними органами. За останній рік СБУ ініціювала обшуки і затримання співробітників НАБУ, звинувачуючи їх у надуманих порушеннях і навіть у «зв’язках з РФ», а натомість НАБУ публічно заявляло про спроби влади знищити його незалежність. Цей конфлікт між СБУ (традиційно лояльною до Банкової) та НАБУ аналітики називають частиною ширшої боротьби Офісу президента проти антикорупційних структур. Єврокомісія дипломатично, але прозоро описала ситуацію: спостерігається «зростаючий тиск з боку державних інституцій» на антикорупційні органи та громадські організації, зокрема через кримінальні провадження, ініційовані правоохоронними та безпековими структурами. Іншими словами – під лозунгами воєнного часу окремі силові відомства отримали карт-бланш переслідувати антикорупціонерів та критиків системи.
Війна – не виправдання для згортання реформ
Головний лейтмотив, який червоною ниткою проходить і в європейському звіті, і в заявах західних лідерів: навіть у війні Україна не має права відступати від реформ. Російська агресія, безумовно, ускладнює внутрішні трансформації – але вона ж робить їх ще більш нагальними. «Війна не зробила проблеми з корупцією та верховенством права менш актуальними», – пише британський експерт Генрік Ларсен. Він та інші аналітики закликають ЄС застосувати “тверду любов” – тобто поєднання підтримки з жорсткими умовами, аби змусити українську владу рухатися шляхом реформ навіть під час війни. Війна може пояснити, чому Україна відклала вибори чи публічні консультації, але вона не може виправдати свідомих спроб підірвати зусилля зі зміцнення верховенства права. Ця думка, озвучена в західній пресі, фактично перегукується з офіційною позицією ЄС. Наприклад, єврокомісарка з розширення Марта Кось заявила, що, попри війну, «кандидати можуть працювати над реформами» навіть без формального прогресу в переговорах. А високий представник ЄС Жозеп Боррель підкреслив: Євросоюз не буде заплющувати очі на проблеми верховенства права і “різати кути” в процесі вступу – він залишиться «жорстким, але чесним, заснованим на заслугах». Простіше кажучи, ніяких “поблажок” через війну не буде: щоб стати членом ЄС, Україна мусить виконати всі вимоги як і будь-яка інша країна.
Більше того, сильні інституції потрібні Україні самій для виживання. Розбалансована правоохоронна система, ручні прокурори, корумпована СБУ чи закриті реєстри – все це послаблює державу зсередини, підточує довіру громадян і партнерів. «Боротьба з корупцією зміцнює Україну у війні проти Росії», – нагадує Atlantic Council. Кожен випадок викриття розкрадання – це збережені ресурси для фронту, кожен крок до чесного правосуддя – це кредит довіри від суспільства і донорів. Навпаки ж, спроби “закрутити гайки” під гаслом «війна все спише» лише шкодять українській стійкості. Західні партнери прямо пов’язують темп і обсяг фінансової допомоги з виконанням реформ: у звіті ЄК згадується, що найбільш проблемні моменти можуть стати «маяками», від виконання яких залежатиме виділення коштів України». Тобто, якщо влада буде буксувати, вона ризикує втратити не лише європерспективу, а й життєво важливу підтримку у війні та відбудові.
Нереформована СБУ і згортання прозорості
Окремий великий блок претензій ЄС – реформа Служби безпеки України (СБУ), яка вже багато років на часі, але так і не виконана. Війна не стала виправданням: у звіті прямо зазначено, що протягом 2025 року «не було досягнуто жодного прогресу в реформуванні СБУ». Натомість Служба, користуючись воєнним становищем, навіть розширила свій вплив на невластиві сфери. Єврокомісія чітко нагадала офіційну позицію ЄС: повноваження СБУ мають бути сфокусовані на питаннях національної безпеки, а функції досудового слідства – або передані іншим спеціалізованим органам, або обмежені лише злочинами проти нацбезпеки. Іншими словами, СБУ має припинити дублювати роботу детективів НАБУ чи поліції у загальнокримінальних справах. Брюссель також вимагає демонополізувати прослуховування: поки що лише СБУ технічно контролює прослуховування по всіх справах, через що навіть НАБУ не може самостійно вести прослуховування корупціонерів. «Монополія СБУ на прослуховування повинна бути скасована», – йдеться у звіті. Окрім того, поставлено вимогу посилити внутрішній і зовнішній контроль за СБУ, запровадити ефективні механізми боротьби з корупцією в самій спецслужбі, а також прозорі правила відбору керівництва і співробітників СБУ. Інакше кажучи, партнери сигналізують: служба, яка залишається радянським КДБ за функціями і практиками, становить корупційний ризик і потребує негайного реформування, навіть попри воєнний стан.
Ще одна тенденція останніх двох років – централізація доступу до даних під гаслами безпеки. Після початку повномасштабної війни уряд закрив або обмежив доступ до багатьох публічних реєстрів – від реєстру декларацій чиновників до реєстру нерухомості та компаній. Хоча такі кроки пояснювали загрозою диверсій чи кібератак, на практиці тотальне закриття реєстрів вдарило по антикорупційному контролю і журналістських розслідуваннях. Єврокомісія вказала, що під приводом захисту бізнесу чи нацбезпеки були закриті деякі держреєстри, і це може підірвати ефективність боротьби з корупцією. Зокрема, без відкритого реєстру декларацій НАЗК не могло повноцінно перевіряти статки посадовців, а суспільство – дізнаватися про можливі зловживання. Лише під сильним тиском громадськості восени 2023 року Рада проголосувала за відновлення електронного декларування, але й тоді спробувала лишити корупціонерів безкарними, не поновивши кримінальну відповідальність за брехню в деклараціях. Така вибірковість викликає занепокоєння в ЄС. Брюссель прямо вимагає розширити коло суб’єктів декларування та спростити перевірку декларацій, а також посилити спроможність НАЗК виявляти необґрунтовані багатства. Для цього доведеться повернути повноцінну відкритість даних та невідворотність покарання за приховування статків.
Політичні розправи замість верховенства права: кейси Кудрицького і Шабуніна
Відсутність верховенства права проявляється не лише в законах, а й у гучних конкретних справах. Європейські партнери звернули увагу на випадки політичних переслідувань під прикриттям антикорупційних гасел. У звіті Єврокомісії хоч і обережно, але зафіксовано стурбованість вибірковим правосуддям – коли замість справжньої боротьби з топ-корупцією силові органи карають невгодних осіб або критиків влади. Найяскравіший приклад – справа колишнього голови “Укренерго” Володимира Кудрицького.
На початку листопада європейські медіа (зокрема Politico) вийшли з викривальними матеріалами про ситуацію в українській енергетиці. Politico прямо поставило Зеленського на одну шпальту з Дональдом Трампом, порівнявши критику на їхні адреси: одного – за незаконні дії, іншого – за провали у підготовці енергосистеми до зими та спроби перекласти провину на інших. Видання повідомило, що на тлі загрози російських атак і потенційних блекаутів Зеленський опинився під дедалі більшим тиском критиків через масові відключення світла, і, боячись гніву суспільства, намагається знайти “цапів-відбувайлів”. Одним із обраних “винних” став колишній директор НЕК “Укренерго” Володимир Кудрицький – людина, яка успішно тримала енергосистему взимку 2022–23, але водночас була незалежною фігурою, не зручним для чиновників від енергетики. Ще у 2024 році міністр енергетики Герман Галущенко домігся звільнення Кудрицького під приводом нібито недоліків у захисті електромереж. А наприкінці жовтня 2025-го Державне бюро розслідувань оголосило Кудрицькому підозру у відмиванні коштів, після чого Печерський суд узяв його під варту (застава була визначена у 13,7 млн грн). Момент обрання запобіжного заходу – буквально за кілька днів до оприлюднення звіту ЄС – виглядав дуже показово.
Politico описало справу Кудрицького як сфабриковану і навело її як яскравий приклад агресивного використання правоохоронних органів українською владою для залякування опонентів, змушування критиків замовкнути та приховування власних помилок. Сам Кудрицький в інтерв’ю Politico заявив, що «немає жодних сумнівів, що звинувачення проти нього були схвалені Офісом Президента і організовані лише за наказом Зеленського». Фактично, мова про політичну вказівку покарати екскерівника, який наважився критикувати неефективність підготовки до зими (раніше Кудрицький попереджав, що винуватити його в можливих блекаутах – абсурд, адже він ще у вересні 2024-го залишив посаду). Цей кейс яскраво демонструє спроби влади використати антикорупційну риторику як інструмент політичної помсти. Європейська Комісія у розділі про верховенство права тонко натякає на такі ситуації, говорячи про процесуальні затягування і перешкоди у справах топ-корупції та необхідність їх усунення. Адже поки реальні корупційні справи можновладців стоять на місці, енергія слідства витрачається на сумнівні “показові виступи” проти незручних фігур. Недарма понад 50 українських та міжнародних організацій виступили проти «правосуддя абсурду» в справі Кудрицького, назвавши її політичною розправою. У підсумку цей інцидент лише посилив скепсис ЄС щодо реальної незалежності українського правосуддя.
Подібна ситуація і з переслідуванням антикорупційних активістів. Найвідоміший випадок – тиск на Віталія Шабуніна, голову Центру протидії корупції. Влітку 2025 року Шабуніну було оголошено підозру нібито у ухилянні від призову та шахрайстві – звинувачення, які громадськість вважає надуманими та вибірковими. Понад 59 українських НУО і десятки міжнародних правозахисних організацій засудили цей крок, назвавши його черговою атакою на громадянське суспільство і вимогою негайно припинити використання правосуддя для політичної розправи. 3 листопада 2025 року міжнародні правозахисні організації оприлюднили заяву із закликом до української влади припинити переслідування Шабуніна, наголосивши, що судові справи проти нього мають на меті покарати активіста за законну антикорупційну діяльність. Цей випадок – тривожний сигнал: замість захисту антикорупціонерів, які є союзниками держави у боротьбі з корупцією, силові структури чинять на них тиск. Єврокомісія у звіті відзначила цю негативну тенденцію, закликавши захистити простір для діяльності громадських організацій і загалом гарантувати, що громадянське суспільство може здійснювати контроль без страху переслідувань.
Монополізація медіа і наступ на свободу слова
Окремим рядком у євроінтеграційних вимогах стоїть свобода медіа. І тут у ЄС також є претензії до України. Під час війни влада запровадила так званий єдиний телемарафон («Єдині новини»), мотивуючи це потребою єдиного голосу в інформпросторі. Проте згодом марафон перетворився на інструмент цензури і монополізації інформаційного простору. Усі провідні телеканали були зведені до єдиної програми, виробництво контенту зосередилося в руках кількох провладних медіагруп, а критичні голоси опозиції фактично усунені від ефіру. Парламентський телеканал «Рада», покликаний транслювати роботу Верховної Ради, замість пленарних засідань теж ретранслює телемарафон, позбавляючи опозиційних депутатів майданчика для висловлення позиції. Багато журналістів і експертів зазначають, що телемарафон подає однобічно оптимістичну картинку, уникаючи незручних тем і замовчуючи прорахунки влади. Навіть американський Держдепартамент у своїй доповіді з прав людини за 2023 рік відніс національний телемарафон до прикладів обмеження свободи слова в Україні.
Висновок простий: війна – час важких випробувань, але також і час можливостей перезавантажити країну. Українське громадянське суспільство і незалежні ЗМІ, попри всі утиски, продовжують тримати владу під контролем і виборювати реформи – часто всупереч опору чиновників. Саме завдяки тиску активістів та міжнародних партнерів вдалося зберегти незалежність НАБУ/САП, призначити нарешті антикорупційного прокурора, запустити конкурс в ВККС, ухвалити закон про Бюро економбезпеки і реформувати АРМА. Ці перемоги – приклад того, що спільний фронт громадян і ЄС проти корупції дає результат. І навпаки, коли влада намагалася скористатися війною, щоб відкрутити реформи назад, – вона отримувала «холодний душ» від суспільства та Брюсселя.
