Українська проблема корупції не зводиться до «поганих людей при грошах» — вона вбудована в саму архітектуру держави, що десятиліттями виконувала функцію розподілу ренти, а не виробництва спроможності: патронажно-рентоорієнтована вертикаль, у якій особисті зобов’язання переважають інституційні правила; олігархічно-монопольні ринки, до яких підв’язані політичні рішення; правоохоронні органи з селективною «справедливістю»; централізація без відповідальності; кадрова селекція за принципом лояльності, а не професіоналізму. Війна лише зірвала завісу: воєнна непрозорість стала алібі, міжнародна допомога — новим коритом, а кумулятивний дефіцит спроможності — причиною темряви в енергетиці, проривів у обороні й загальної деградації інфраструктури. Це і є некроекономіка: коли кожен відкат конвертується у збиту обороноздатність, кожне «своє» призначення — у діру в системі, а кожна псевдореформа — у ще один цикл безкарності.
Причина цієї гігантської хвороби проста й неприємна: ми досі живемо в моделі, де інституції належать не громаді, а мережам доступу; де «вартість ризику для крадія» нижча за вартість дотримання правил; де державна посада — не холодний механізм із незворотними санкціями, а теплий басейн без дна. Змінювати людей у такій рамці марно — змінювати треба рамку, роблячи злочин дорожчим за кар’єру, а байдужість небезпечнішою за помилку.
Нижче зведено й адаптовано набір світових практик, які можуть працювати в Україні в умовах війни та нашого права: від in rem-конфіскації і «unexplained wealth» до воєнного беззаставного режиму для «секторів смерті», від відкритих (із відкладеним розкриттям чутливих даних) закупівель і алгоритмічних тригерів аномалій — до швидкої судової логістики, управлінської відповідальності за failure of oversight, енергетичної «паспорталізації» вузлів і реальних бар’єрів «revolving door». Це не косметика, а інструментарій демонтажу — те, що здатне перетворити державу з розподільника ренти на виробника спроможності.
Принципи, без яких будь-який «план» перетвориться на імітацію
Корупція у війні — це не економічний злочин, а насильницький.
Украдений мільйон на ППО — це ракета, яка долетіла; «оптимізований» контракт у РЕБ — це дрон, що влучив у під’їзд; «правильний» підрядник в енергетиці — це вибух трансформатора. Тому каральна логіка має відповідати наслідкам.
Держава — це не наміри, а санкції.
Поки існує коридор безкарності (застави, «домовленості», відпустка «до кращих часів»), ми маємо не політику, а технологію викупу.
«Чисті люди» не лікують брудних інституцій; чисті процеси — так.
Ставте мости із сталі, а не з репутаційних легенд: так, щоб красти було небезпечно до, а не соромно після.
Lex Necroeconomica: правовий режим знищення корупції (реалістичний і жорсткий)
Вирок за корупцію → довічна заборона на будь-які публічні та квазипублічні функції: держслужба, держкомпанії/наглядові ради, участь у закупівлях, консультативні органи. Це не «кара надмірна», це санітарний кордон.
Підозра → відсторонення: автоматично за ухвалою слідчого судді ВАКС у 72 години, апеляція — 5 днів у спецпалаті; паралельно — повне блокування активів. Хто грає підозрою для політичної розправи — несе кримінальну відповідальність за зловживання.
Воєнний беззаставний режим для корупцій у секторах смерті (оборона, енергетика, критична інфраструктура, медицина) — без права грошової застави, із мотивованою ухвалою суду та електронним контролем. Вносити «ті самі вкрадені» — кінець цьому фарсу.
Конфіскація in rem (на майно): цивільний стандарт доказування («баланс імовірностей»), unexplained wealth — не довів законність активу → актив іде державі; захист bona fide третіх осіб — окремою процедурою.
Солідарна відповідальність бенефіціарів вигоди: сімейні фонди, трасти, «прокладки», пов’язані ФОПи відповідають у межах отриманого зиску.
Вертикаль управлінської відповідальності
• Failure of oversight як злочин: новий склад — «груба службова недбалість у секторі смерті» з порогом наслідків (жертви/збитки/втрата спроможності) і реальним строком.
• Не знав — значить, не керуєш: системний провал тягне не тільки начальника департаменту, а й політичне керівництво сектора.
• Паспорти ризиків і підпис як особисте зобов’язання: матриця ризиків/паспорт захищеності — підписана всією колегією, кожен підписант несе персональні санкції.
Закупівлі: чисті процеси, а не «чисті легенди»
Open-by-default: одразу публічні предмет, ціна, постачальник, кінцевий бенефіціар, графік поставок; чутливі ТТХ і географія — з відкладеним розкриттям (90–180 днів після введення, агреговано).
Реєстр недоброчесності з юридичними наслідками (5 років out із державних контрактів; оскарження — лише у ВАКС, строки — скорочені).
Bounty-механіка: 5–10% від реально поверненого — викривачу; державний захист свідків.
Профілактика спокуси (щоб нові не повторили старих)
Нульова толерантність до конфлікту інтересів: факт — і кінець кар’єри у публічному секторі.
Cooling-off 3–5 років між держпосадою і роботою в контрагентах галузі.
e-декларації + родинні бенефіціари: брехня = автоматичний бан + конфіскація.
Публічні KPI міністрів/віце-прем’єрів: що/до коли/якою ціною/з яким ризиком; невиконання — автоматичне звільнення.
Хто ці люди - не «святі», але спроможні
Не «нові обличчя» як жанр, а команди з доведеною спроможністю: енергетики, що будували працюючі мікромережі, а не презентації; інженери ППО/РЕБ із реальними продуктами; аудитори, які повернули гроші; юристи з виграними кейсами.
Відбір — за розв’язанням реальних задач, а не за біографією: кейсові конкурси (захист ПС-110 в Х-місті; план рознесення навантаження Y-району; контракт на 1000 антидронів із локалізацією), контракт «за результат», право на помилку — лише в межах плану управління ризиками.
Політична технологія ухвалення
Санкції репутації: лічильник голосів фракцій; списки блокувальників; публічна вартість «ні».
Фінансова модель: секвестр популістичних видатків; воєнний windfall tax на ренту/сировину; конфісковані активи — у спецфонд некроекономіки з наглядовою радою (ветерани/енергетики/аудитори).
Висновок
Країна стоїть у темряві не тому, що лампочки перегоріли, а тому, що держава роками жила не за правилами, а за доступом: посади міняли на лояльність, процедури — на телефонне право, публічні гроші — на приватну безкарність. Війна лише зірвала декоративні фасади: кожен «зекономлений» мільйон на захисті обернувся ракетою, що долетіла; кожне знайоме обличчя в кабінеті — дірою в системі; кожен тендер без змісту — вибухом підстанції. Це і є ваша некроекономіка: економіка смерті, яка перетворює крадіжку на відсутність світла, тепла і шансу.
Альтернатива не романтична, зате реальна: залізна дисципліна відповідальності, в якій вирок означає конфіскацію і довічну заборону на будь-який державний вплив; підозра — негайне відсторонення і замороження активів без права «викупу» в секторах, де ціна помилки вимірюється життям; закупівлі — у денному світлі зараз, щоб знати, що куплено, у кого і за скільки; критичні об’єкти — з реальним захистом і запасом автономії не на папері, а принаймні на чотири доби; суд — першим у черзі, без безкінечних «перенесено» й «не з’явився захисник». І все це — не у форматі добрих намірів, а у форматі дат і підписів: місяць — закони і публічні реєстри; три — плани захисту для всіх вузлів і прозорі контракти; пів року — перші вироки з поверненням майна і працюючі резерви, що тримають місто, коли ворог б’є по його легенях.
Третього шляху немає. Або ми повертаємо державі тверду спину і робимо спокусу дорожчою за кар’єру, а байдужість небезпечнішою за помилку; або залишаємося країною, де темрява має прізвища, а «потім» приходить московський морок на підготовлену корупціонерами українську землю. Коротко: або ми вимкнемо некроекономіку, або вона клацне вимикачем нас.
