"Чому одночасні вибори і референдум — юридично неможливі" - Олександр Бригинець

"Чому одночасні вибори і референдум — юридично неможливі" - Олександр Бригинець

Ідея «одночасно провести вибори і референдум» — це не політичний маневр.

Це пряма правова нісенітниця.

Не через війну.

Не через політичну волю.

А через закон і Конституцію.

1️⃣ Різні умови легітимності

Вибори і референдум — це два різні правові режими.

Вибори визнаються дійсними незалежно від явки.

Референдум — лише за умови участі понад 50% від усіх виборців, внесених до списків.

Це принципова різниця, яку не можна «обійти постановою».

2️⃣ Фізично неможливо забезпечити явку

Станом на сьогодні:

понад 6 млн громадян за кордоном;

понад 1 млн — у Збройних силах;

частина територій — недоступні або небезпечні.

Прийнятного і легітимного механізму голосування для всіх цих груп не існує.

Отже:

гарантувати 50% явки — неможливо;

референдум автоматично буде нелегітимним.

3️⃣ Податки = табу для референдуму

Питання вільної економічної зони напряму стосується:

податкових пільг, мит, фінансового режиму.

Стаття 74 Конституції України:

референдуми з питань податків — заборонені.

Тут немає трактувань.

Це пряма конституційна заборона.

4️⃣ Мирна угода — не предмет референдуму

Мирні угоди:

укладаються органами влади,

ратифікуються Верховною Радою.

Закон прямо забороняє виносити на референдум питання, що належать до компетенції парламенту чи інших органів державної влади.

Референдум про мир — юридично нікчемний.

5️⃣ Навіть території — не «чарівна кнопка»

Навіть якщо винести на референдум питання територій:

рішення не мають прямої дії;

за позицією Конституційного Суду — вони вимагають імплементації Верховною Радою.

А Рада:

має бути переобрана,

щоб відповідати актуальному складу суспільства після війни.

Без цього — будь-який результат залишиться політичною декларацією, а не правом.

ОТЖЕ

Референдум зараз:

не можна легітимно провести;

не можна юридично реалізувати;

не можна поєднати з виборами;

і не можна використати як заміну парламенту.

Усе це — не план,

а імітація рішення, яка закінчиться правовим колапсом.

Держава або діє в межах Конституції,

або відкриває двері для оскарження всього і одразу —

від результатів голосувань до міжнародних рішень.

І третього варіанту тут не існує.