9 лютого у місті де я жила до війни – Довжанську (Свердловську) Луганської області – закрили одну з останніх трьох працюючих шахт. Останні 2 затоплять до кінця місяця. Це все, кінець. Кінець шахтарській славі, кінець шахтарським містам, це білет в одну сторону для шахтарів (або фронт або фронт).
Як би там не було, але шахти годували тисячі сімей. Й не тільки шахтарських. Зарплату шахтарі несли на базар, у магазини, сплачували комуналку, якісь послуги, тобто це тримало місцевий бізнес. За «укро-хунти» , ну коли «над бідними шахтарями знущалась Україна», то за рахунок шахт тримався місцевий бюджет, стадіон, басейн, профілакторії, дороги, парки, сквери…
А ще шахти давали вугілля, яке безкоштовно отримували усі місцеві шахтарі, як працюючи так й пенсіонери, які проживали в приватних будинках. Ну, як безкоштовне, для шахтарів-то так, вартість вугілля підприємствам компенсували з Державного бюджету. Але це безкоштовне вугілля отримували згідно Гірничому Закону України й навіть у 90-ті. Багато з ним було махінацій, й приписувалися у родичів заради 6 тон й купляли довідки, бо багато родин просто його продавало, скупщики з Ростовщини їздили по вулицях й навіть мали постійних продавців.
Разом з затопленими шахтами пішли під воду й шахтарські пільги, ага, саме оця – безкоштовне вугілля. Здебільшого люди ще не розуміють, що сталося. Навіть під інформацією про те, що шахта ім. Свердлова консервується, а за нею усі інші: «Червоний Партизан» та «Довжанська-Капітальна». Коментарі: «не может быть», «может ее как-то переоборудуют», «не врите, шахты всегда были и будут», «это укро-пропаганда».
Здебільшого люди не розуміють, що закриття шахт, це «ефект доміно», бо за ними закриються заводи з ремонту шахтного обладнання, профтехучилища та гірничі технікуми, збагачувальні фабрики, та ще купа підприємств, які були єдиною виробничою ланкою.
Тільки коли протягом тижня шахтарі почали отримувати накази про звільнення, а разом з ними повістки до військкомату, до людей почало доходити, що епоха шахт закінчилась, як й епоха тріумфу Донбасу. Немає чим лякати Київ, не має з чого «кормить Украину». Що цікаво, жодного мітингу, жодного стукання касками, жодного походу на Москву.
Закриття шахт сприйняли, як норму. Згадую, як десь в 2006-му почали обговорювати питання апгрейду регіону та закриття нерентабельних шахт, боже, який стояв ґвалт, крики, погрози громадянської війни, заклики йти на Київ.
Вже зупинилася збагачувальна фабрика й припинили вивозити побутове (квартирне) вугілля, й знову в коментарях: «как это не будет квартирного угля», «всегда было, что-то придумают», «надо писать путину».
З цих людей та цвяхи б робити, але цвяхів не буде, будуть гроби. Увесь вивільнений з шахтних ланок ресурс піде на фронт. Іншої роботи в регіоні не має.
Що ж, не можу не погодитися з тим, що путін таки геніальний стратег, який переграв «народ Донбасу» та усіх своїх проросійських апологетів. Провернути в проросійському регіоні стратегію знищення цього регіону руками його ж мешканців, це треба мати талант.
Знищити стратегічного лояльного, проросійського, прорадянського сусіда, розвернути його ментальність в критичній більшості від «росія наш брат» до «ненавидимо росію», створити біля своїх кордонів озброєну й злюденілу «торгуту», яка за цей час зрозуміла, що усі ці рожеві шмарклі про «один народ», «братья славяне» та іншу аквафрешеву лабуду просто пропаганда й росіянам байдуже кого вбивати, це так – геніальна стратегія.
Луганщина та Донеччина були у критичній своїй більшості лояльні до росії. Навіть не у критичній більшості, й не просто лояльні, а, от розумієте є у вас сусіди, це факт й цей факт ви сприймаєте, як він є й це вас абсолютно не турбує. Вони вас не турбують, й ви до них не лазите, такі собі вимушені геополітичні стосунки й більш того, ви впевнені, якщо ви поважатимете приватну власність сусідів, то вони теж не полізуть до вас в город.
От українське прикордоння жило своїм життям й більшість свого часу навіть не згадувало за того самого сусіда, росію, бо ж банальні буденності, робота, відпустка, дача, город. Я оце тільки після війни зрозуміла, чому люди намріяли собі, що на росії лакшері життя, бо вони ні разу не цікавилися тим, що там у сусідів. Яка зарплата у сусідній Ростовській області, які врожаї, який там кримінал, екологія, що взагалі там й почому та як й чим живе суспільство. Їм було абсолютно байдуже, як живе сусід у своїй хаті, аби його не чипали. Саме тому пропаганда «на росії сало товще» одразу знайшла свого споживача, бо яке там сало й чи є воно взагалі на столі росіян, ніхто не знав, але банальна жадібність та заздрість швидко зробили свою справу.
Уся пропаганда була не політична, вона з’явилася вже в середині 2014-го (новороссия, референдум, назад в ссср, Донбасс-россия), а до цього була банальна пропаганда, побудована на первинних потребах радянської людини: заздрість, класова ненависть, жадоба. «На россии будете жить богаче, россия вам все даст, шахты народу, земля крестьянам, доллары в каждую семью, Украина у вас все забирала себе, а россия вам все даст бесплатно» – ось скорочений перелік наративів, які швидко знайшли відгук в людях.
Популізм, він ще довго буде вбивати людей, нації та країни, бо так вже влаштована критична більшість суспільства, що живе лише щоб «сратьржатьжрать».
Донбас був стратегічною опорою та фундаментом росії в Україні. Саме тут найбільше голосували за проросійських політиків, які балотувалися до ВРУ, вірили пропаганді, боялися змін. Саме тут було найбільше московського патріархату, церкви стояли ледь не на кожній вулиці. Саме тут вільно почувалися «донські казаки», «афганці», якісь релігійно-політичні громадські організації з маніфестами «долой капиталистов рептилоидов» чи «христианские девственницы в борьбе против вакцинации». Вплив росії тут був непомітний, але сильний.
Звісно ми, проукраїнські казали, як у воду дивилися, що росія зробить з Донбасом, але хто ж нам вірив. А зараз в ОРДЛО шоковані тим, як до них відносяться на росії, бо ж зрадників ніде не люблять.
Критична більшість мешканців ОРДЛО й самі собі не вірять, й очам своїм. Он шахти закрили, а вони все «не может быть, надо писать путину, он не знает». Їх на фронт можна без бронежилета пускати, не люди, а броня. Ви думаєте вони там живучи в ОРДЛО не бачили, що почався занепад? Що росія знищує, витягує ресурси? Що нічого не будується, трошки щось лагодиться для краси й усе? Бачили! 11 років ОРДЛО у той самій критичній більшості намагалося себе заколисати «москва не сразу строилась», мовляв, все буде, колись, треба почекати, потерпіти, бог терпів й нам велів.
Зараз в ОРДЛО тиша. Закінчились усі сумні пісні, й патріотичні теж. По квартирах ходять «бусифікатори», які отримали від відділів кадрів усі необхідні документи й лагідно запрошують на фронт.
Вже почали шепотітися, що на кордоні між «лнр» та росією, а він є й працює, ще й промаркований як кордон росія-Україна, не випускають чоловіків призовного віку. Більшість шахтарів ще розслаблені, бо мають пенсію, регрес, інвалідність за профзахворюванням, то думають, що їх на фронт не заберуть.
Пенсія, особливо, коли одна людина отримує 2 виплати, українську та російську, не дасть протягти ноги з голоду, тому сильно не переймаються. Але хто їм сказав, що росія буде продовжувати платити їм пенсії, не знаю. Більшість тих, хто працював на шахтах – пенсіонери. Молодь в шахти не хоче, та вже майже виїхала з «країни народного щастя». Ті, хто має профзахворювання (інвалідність) впевнені, що фронт їх омине й підтримують відлов звільнених шахтарів, бо «молодежь должна хлебнуть горя, молодежь должна защищать свою страну».
Жінки ОРДЛО давно підтримують тотальну мобілізацію з 18 до 70, бо це їх єдиний шанс на гроші, свободу в статевих відносинах й шанс вихопити собі ще одного чоловіка росіянця, або індуса чи кубинця, чи дагестанця, тут на них серед жінок попит.
Через 2 роки тут будуть… ні, не пусті міста. Тут просто не буде місцевого населення, ну, можливо жінки та діти з підлітками, усе інше заселять вихідцями з росії, їх тут зараз вже багато, купляють нерухомість, працюють, знаходять собі родини. В дитсадках вже більшість дітей народжених від російських пап.
Якось (зараз набіжать моралісти) байдуже на усе це. Я просто знаю скільки мешканців ОРДЛО воюють проти України, скільки отримали російське громадянство, скільки там ненависті до нас. Не байдуже на землю. Не байдуже на оце заселення, бо дуже нагадує 37-40 роки, коли в Україну везли цілі потяги «переселенців» з росії. Їх вплив на долю країни був такий самий, як росії на Донбасі: невидимий, не відчутний, не помітний, але страшний.
Але не будемо забігати на перед. Мені більше цікаво, коди гордий народ Донбасу, який ніколи не стояв на колінах піде стукати касками на Москву, захищаючи свої шахти. Звісно ж це фантастика й сарказм. Думаю, що скоро в ОРДЛО почнуться публікації накшалт: «эти нерентабельные шахты давно надо было закрыть», «мы жили и мечтали, чтобы путин закрыл все эти шахты», «зато какая экология здесь будет», «без шахт будет еще лучше», «будем маленькой аграрной швецарией», «спасибо россии за закрытые шахты».
Скоріш за все запропонують зробити з шахт музеї, щоб пишатися «доблестью», але можуть скоротити це до «экскурсии на промплощадку бывшей шахты».
Зросте бідність, а це означає зросте кримінал, будуть вбивати за їжу, за квартиру, за хату. 90-ті, які не усі пережили на Донбасі, будуть здаватися навіть не квіточками, паростками, відносно того, що в наступні роки накриє ОРДЛО. Стратегія знищення починається з деградація суспільства, а в ОРДЛО вже не має тих, хто міг би критично мислити, а ось тих, хто може та бажає вбивати, має вдосталь.
Шкода, що більшість тих, хто у 2014 році рвав на собі сорочку й погрожував автоматом доводячи мені, що з росією Донбас отримає шалене процвітання й ми усі лікті кусатимемо з заздрості, не побачать цього «процвітання» й не відгризуть собі руки разом з головою за те, що стали вбивцями свого краю, бо вони вже давно мертві
