Сьогодні наше суспільство розірване між двома згубними крайнощами. З одного боку — прихильники «миру будь-якою ціною», готові підписати черговий мертвонароджений папірець, аби лише припинився свист ракет. З іншого — ті, хто вимагає стояти до кінця, не рахуючись із ціною.
Коли я говорю, що з ворогом неможливо домовитися, бо він прийшов нас не переконувати, а вбивати — мені миттєво закидають «пропаганду війни до останнього українця».
Це брехня. Я пропагую не смерть. Я пропагую системний, непохитний контрнаратив.
Моя стратегія — це не заклик до самогубства нації. Це заклик до створення такої державної машини, де армія, ВПК та економіка стають єдиним монолітом. Справжній захист — це не черговий Будапештський меморандум, на якому завтра Москва знову розігріє свою тушонку. Справжній захист — це здатність держави берегти свого воїна краще, ніж він береже себе сам.
Армія гідності: Контракт, написаний повагою, а не примусом
Ми маємо припинити сприймати мобілізацію як «лотерею на виживання». Це має бути вхід у найпрестижніший та найбільш захищений інститут країни.
Логістика життя: Армія починається з тарілки та берців. Ганьба 2026 року — це прострочені консерви та форма, що плавиться на сонці. Воїн повинен отримувати паливо для організму, а не печію, і спорядження, яке є продовженням його професіоналізму, а не перешкодою.
Дім як тил: Досить обіцянок. Державна програма житла — це не ліжко в гуртожитку. Це повноцінна квартира, яку воїн отримує після контракту. Це його якір. Це знання: поки він у грязюці окопу, його сім’я — під залізобетонним захистом держави.
Ціна ризику: Зарплата на фронті має бути такою, щоб статус військового став фінансовою елітою. Коли чиновник у тилу отримує більше за піхотинця під обстрілом — це руйнація довіри. Це і є причина «бусифікації». Люди тікають не від обов’язку, а від несправедливості та відчуття, що їх оцінили дешево.
Інженерія війни: Залізо замість крові
Якщо солдат копає мерзлу землю лопатою — це не його подвиг. Це управлінська поразка.
Бюджет проти «банок»: Ми не маємо права залежати від волонтерських зборів на пікапи для евакуації. Кожне авто для порятунку життя має бути закуплене з бюджету, а не зі здачі в супермаркеті. Держава має перестати бути жебраком і стати постачальником.
Машина проти бетону: Фортифікація — це не мозолі солдата. Це важка техніка, бетон і системний підхід. Кожна відморожена рука через брак інженерної підтримки — це пряма відповідальність штабів.
Свій патрон: Наш ВПК має бути самодостатньою фортецею. Залежність від ласки партнерів — це хитка опора. Свій патрон, своя міна, своя ракета — це єдина мова, яку розуміє агресор.
Економіка виживання: Чому мир — це здатність убити ворога
Будь-яке «енергетичне перемир’я» — це лише пауза, яку гопник бере, щоб дочекатися, поки в тебе замерзнуть пальці і ти не зможеш тримати ніж.
Руйнація потенціалу: Мир можливий лише при повній ліквідації воєнного потенціалу РФ. Якщо ми хочемо, щоб Чорноморський флот не полював за нашими кораблями — його треба знищити. Якщо ми хочемо тепла в квартирах — ми маємо знищити здатність ворога виробляти зброю терору.
Тотальний тиск: Єдиний варіант — руйнація усіх заводів, ланцюгів постачання, нафтогазових об’єктів та складів агресора. Це не агресія. Це вимушена дезінфекція простору навколо нашого дому.
Вирок системній байдужості
Правда в тому, що страх мобілізації — це не страх перед ворогом. Це раціональний страх перед безглуздям. Перед некомпетентністю, перед «картонними» бронежилетами, перед відсутністю ротацій та системної логістики. Коли ми перестанемо грати в «телевізійні перемоги» і побудуємо армію як найвищий технологічний та соціальний пріоритет, ярлики «ухилянт» зникнуть. Бо шанс повернутися живим і забезпеченим має бути вищим, ніж шанс загинути через чиюсь недбалість.
Мир — це не папірець із підписом диктатора. Мир — це знищення здатності ворога до насильства. Все інше — це обгортка для капітуляції. Україна не повинна бути «гаманцем у підворітні». Вона має стати кованим чоботом, об який ворог зламає зуби. Це і є наша довгострокова стратегія. Це і є єдиний шлях до життя.
Перемога — це не кількість мобілізованих.
Перемога — це збережена нація на Богом даній землі.
