У нього рука в гіпсі. В іншій тримає каву. Натовп несеться повз нього, стискається від морозу, перетікає з вулиці до теплого супермаркету, й назад, а він стоїть. Як на спостережному пункті. Як на чергуванні. Насторожений. Напоготові. Вираз обличчя не розслаблений - хижий. Весь як дріт під електричною напругою. Таких ні з ким не сплутаєш - він нещодавно з "нуля".
А тут - місто. І всі його дрібні, на думку "хижого", проблеми. Гудуть генератори, слизько, мінус 10 чи холодніше - але нам не треба сидіти в окопі, не треба прислухатися до ворожих дронів, від чого психіка потихеньку їде набік. Вона їде й тут, коли просинаємося вночі від реальних і фантомних вибухів (у мене це так). Але на "нулі" життя можна втратити в прискореному режимі, і від того та настороженість. Від того та хижість. І тому вони - окрема каста, така впізнавана серед цивільних.
В одному з сюжетів ВВС - наш військовий, евакуація з "нуля", під ворожими дронами. П'ять діб пролежав з простреленими ногами в окопі при мінус 20. Лікар швидко оглядає:
- обмороження. І гангрена.
Дотичність до справжньої війни нагадує входження в крижану воду. Хтось в бункері, хтось посередині, а хтось з головою, занурений. Не дай боже хтось посміє їх знецінювати. Не дай Боже. Не пройшовши їх, хижаків, шлях.
