Тисячу разів правий генерал Залужний, коли акцентує на тезі “технології є вирішальним фактором у сучасній війні”.
Ось свіжий приклад того, як кібер-технології можуть навіть переломити хід усієї нашої війни за незалежність.
На днях на YouTube вийшло відео:
у якому детально розписується історія про те, як українські фахівці не просто перехопили управління московитським Ланцетом (дуже противна штука, військові знають) - але розвернули його і змусили вразити власну штабну машину “Тигр” – вже далеко у тилу рузькомірцев.Історія наразі виглядає майже сенсаційно. Бо масштабування подібних практик – може згодом радикально змінити напрямок руху фронту. На нашу корись.
Але спочатку розберемо що насправді сталося - і що може бути далі.
Мене, як фахівця з кібер-технологій, одразу зацікавили у цьому кейсі два моменти.
Перший: шифрування каналу зв’язку “оператор-дрон”.
Канал-то шифрований, і тому швидке його розшифрування (“вскриття”) – потребує не просто глибоких знань з криптографії (алгоритм, протокол, довжина ключа, тощо), але також наявність відповідних “інструментів” для супре-швидкої розшифровки. Буквально за лічені хвилини. У відео наводяться дані скільки це хвилин зайняло в українських фахівців – і скільки місяців до цього готувалися.
Але сам факт вскриття шифрованого каналу “на льоту” (у прямому та переносному сенсі) – великий прорив і результат успішних інвестицій у R&D.
Другий момент: автентифікація доступу до БПЛА після успішного перехоплення каналу управління. Це також потребує великого обсягу практичних знань та подальших досліджень (та ж R&D) про систему ідентифікації, автентифікації та авторизації віддаленого доступу до девайсу.
Обидва ці моменти – криптографія та системи автентифікації - це суто “кібер”, навіть кібер-наука. Успішності кейсу, звісно, сприяли також глибокі знання у сфері РЕБ/РЕР та радіо-технологій, але без кібер-складової - це б не спрацювало. Глушити частоти – то одне, а от розшифрувати канал та повноцінно перехопити управління – це зовсім інший рівень.
Якщо успіх цього кейсу не був випадковістю чи щасливим збігом сприятливих факторів – це може стати саме тією миттю технологічного прориву, про яку говорив Залужний. І ось тут можуть виникнути проблеми.
Щоб тактичний успішний випадок став стратегічною технологічною перевагою у війні – потрібен “системний підхід”. Ґрунтовний, масштабний, керований. У межах усіх ЗСУ та усіх сил оборони - а не лише у окремих підрозділах. Ті ж самі західні партнери повинні знати з ким контактувати в ЗСУ для передачі нашій армії тих самих надсучасних криптографічних інструменті в та технологій. Бо у більшості країн Світу криптографія є ліцензованим видом діяльності та жорстко контролюється як технологія подвійного або військового призначення.
І тому для системного впровадження позитивних практик потрібна організаційна структури, типу Кібервійськ. Єдиний організм, який сфокусований на технологічних завданнях топ-рівня. Здатний масштабувати проривні рішення. І який координує діяльність усіх кібер-підрозділів Сил Оборони.
Ще у серпні 2021 Зеленський видав Указ про створення Кібервійськ – причому протягом 6 місяців. Пройшло більше 5 років, але Кібервійськ в України все ще немає. Хоча Закон про Кіберсили вже і проголосовано Радою у жовтні 2025 у першому читанні – але у березні 2026 раптом все застопорилося. Сталося це через відому депутатку, яка заблокувала винесення законопроєкту на голосування у другому читанні. 800 сторінок правок – це явний та очевидний саботаж.
Так, знаю, законопроєкт - такий собі, з очевидними проблемами у майбутньому, я сам його критикував свого часу. І можна було взагалі обійтися без окремого закону.
Але ж треба кінець-кінцем хоч якийсь рішення приймати, щоб нарешті офіційно створити Кібервійська - хоч із законом, хоч без. Хоч якось.
Бо ситуація наразі виглядає як у під приказці: “Плив-плив, і біля берега втопився”. Чомусь для створення Кібервійськ було обрано довгий складний шлях: тяжко плисти проти течії, - але ось нарешті вже майже допливли. Мені, наприклад, тупо шкода витрачених 5+ років часу та колосальних зусиль на погодження між десятком відомств з часто протилежними інтересами.
До речі, пікантний момент: Міністерство оборони та особисто Михайло Федоров офіційно схвалили поточну версію законопроєкту про Кіберсили до другого читання. І цю версію підтримали усі інші профільні структури та спецслужби.
Але при цьому всьому остаточне прийняття законопроєкту свідомо блокує депутат, яка неформально (але очевидно) керується тим же Федоровим. То яку гру веде молодий міністр оборони? І головне – у чиїх інтересах?
А повертаючись до Ланцету та його перехоплення – це реально блискуча перемога. Результат довгої та високо-кваліфікованої роботи – як кібер-фахівців, так і дроноводів, РЕБівців, розвідки, штурмовиків, піхоти – усіх, хто був задіяний.
Тепер важливо якось не пролюбити цей беззаперечно видатний успіх.
