У сучасній війні інформація стала таким самим інструментом впливу, як ракети чи дрони. І тому в війні проти України Росія системно використовує інформаційні кампанії для того щоб формувати альтернативну картину реальності для європейської аудиторії. Особливо активно Кремль працює з темою енергетики і це не випадково, адже саме енергетичні ринки залишаються одним із ключових методів політичного впливу Москви в Європі. Йдеться не лише про політичні заяви чи пропаганду, мова радше про те, що це спроба сформувати у європейських суспільств уявлення, що саме Україна створює ризики для енергетичної стабільності континенту. Однак якщо добре проаналізувати факти і цифри, то бачимо протилежну картину, де більшість російських звинувачень базуються не на реальних подіях, а на інформаційних конструкціях, які для того і створені аби зруйнувати довіру між Україною та її партнерами.
Один із найпоширеніших російських наративів полягає в тому, що Україна нібито створює загрозу європейській енергетичній безпеці. У російській інтерпретації саме Київ виступає джерелом нестабільності. Проте факти свідчать про інше, і саме Росія веде системну кампанію знищення української енергетичної інфраструктури. З початку повномасштабної війни Росія системно атакує енергетичну інфраструктуру України. Внаслідок цих ударів країна втратила 11,5 ГВт енергогенеруючих потужностей. Для того щоб краще зрозуміти масштаб, це співставно з генерацією кількох великих електростанцій, які забезпечують електроенергією мільйони домогосподарств. Це приблизно половина пікового споживання електроенергії України у зимовий період довоєнного часу. Іншими словами, мова йде не про локальні пошкодження, а про стратегічну спробу вивести з ладу значну частину енергетичної системи країни. Загальні матеріальні втрати енергетичного сектору України вже оцінюються у 24,8 млрд доларів. Тобто фактично Росія руйнує енергосистему країни, а паралельно запускає інформаційну кампанію, в якій Україна виступає нібито «джерелом загрози» для Європи. Це навіть парадоксально звучить, бо країна, яка втратила значну частину власної генерації через російські обстріли, фізично не має ресурсів для такого тиску. Мета цієї інформаційної конструкції очевидна, Кремлю треба створити у Європі враження, що енергетичні ризики походять не від російських ракет, а від української політики.
Інший популярний кремлівський аргумент, що Україна нібито «вимагає гроші, зброю і навіть військових» від європейських держав. У реальності ж ситуація має іншу природу. Україна протистоїть абсолютно неспровокованій повномасштабній агресії, яка зруйнувала одну з ключових основ міжнародної системи – це повагу до територіальної цілісності держав. У цьому контексті міжнародна допомога геть ніяк не політичний жест і не благодійність, це елемент колективної безпеки. Підтримка України дозволяє стримувати державу-агресора, яка відкрито ставить під сумнів правила міжнародного порядку. Більше того, сама логіка російського наративу суперечлива. Якщо Україна нібито веде «чужу війну за рахунок Європи», то постає логічне питання чому ж тоді Росія системно намагається знищити українську державність і цивільну інфраструктуру? Фактично Кремль намагається створити у європейських суспільствах відчуття втоми від підтримки України, подаючи її як бездонний фінансовий тягар.
Ще один приклад інформаційної маніпуляції це заяви про те, що нафтопровід «Дружба» нібито працює без технічних проблем, а Україна спеціально створює труднощі для постачання нафти, зокрема до Угорщини. І як не дивно факти знову свідчать про інше. За період повномасштабної війни російські удари по нафтовій інфраструктурі України відбувалися понад 400 разів. Тобто атаки мають системний характер і спрямовані саме на транспортні та енергетичні вузли. Зокрема, яскравий приклад, 27 січня 2026 року російський удар пошкодив ділянку нафтопроводу «Дружба» у районі міста Броди. Було серйозно пошкоджено технологічне та допоміжне обладнання, що безпосередньо і вплинуло на стабільність роботи системи. У такій ситуації звинувачувати Україну в «шантажі» означає ігнорувати ключовий фактор самі ж російські постійні атаки на енергетичну інфраструктуру. Фактично Росія створює проблему, а потім намагається переконати європейську аудиторію, що її джерело це Київ.
І на фінал, ще один кремлівський сюжет , який стосується нібито спроб України перекрити постачання газу до Європи через газопроводи «Турецький потік» та «Блакитний потік». Ці звинувачення не підкріплені жодними фактичними доказами. Україна не контролює ці маршрути транспортування газу, а отже не має технічної можливості впливати на їхню роботу. У цьому випадку мета наративу ще більш очевидна аби створити уявлення, що саме Україна є фактором нестабільності на європейському газовому ринку. Але ж всі усвідомлюють той факт, що особливо зараз Україна більш за все зацікавлена у збереженні довіри європейських партнерів, і тому будь-які дії, спрямовані на енергетичну дестабілізацію Європи, суперечили б її стратегічним інтересам. Тому ці заяви слід розглядати як елемент ширшої інформаційної кампанії, спрямованої на створення конфлікту між Україною та країнами ЄС.
Ще один цікавий інсайд – якщо подивитись на всі ці наративи у купі, то відно чітку логіку. Російська інформаційна стратегія дезінформації здебільшого працює у сфері енергетики, і базується вона на трьох ключових механізмах. Перший це те, що російські атаки на енергетичну інфраструктуру подаються як «наслідок української політики», цікава логіка перекласти вину на жертву. Другий момент – це те, що основна аудиторія аж ніяк не українці, це європейське суспільство, тобто Кремль намагається розколоти українських союзників. І останній п=базується на тому, що Росія намагається сформувати образ «проблемної України», тобто Україна вже не жертва агресії, а джерело нестабільності.
Факти та статистика демонструють чітку картину, всі російські наративи про енергетичний «шантаж» України не витримують перевірки реальністю. Втрати 11,5 ГВт генерації, 24,8 млрд доларів збитків та понад 400 атак на нафтову інфраструктуру свідчать проте, що саме Росія використовує енергетику як інструмент війни. Логіка таких дезінформаційних кампаній дуже ясна – Кремлю треба підірвати довіру між Україною та партнерами в Європі. Тому варто протидіяти таким наративам, адже це не просто питання комунікації, це серйозне питання про збереження довіри між Україною та країнами ЄС, і без цієї довіри не можлива стабільність і у самій Європі.
Секція “Дельта” групи “Інформаційний Спротив”
