Навесні 2026 року державна машина логічно і холоднокровно завершила спецоперацію з легалізації власних мародерів. Поки фронт функціонує на межі фізичного виснаження, а тилова економіка спрямовує ресурс на забезпечення піхоти, найгучніша кримінальна справа повномасштабної війни — розкрадання Запорізького гуманітарного штабу — офіційно переведена в статус архівного сміття.
Це не ексцес виконавця. Це задокументований маніфест кругової поруки. Правоохоронна система, включно з антикорупційною вертикаллю, кристалізувала ключове правило неофеодальної моделі управління: красти в держави та армії в особливо великих розмірах — це абсолютно безпечний бізнес, якщо ти є інстальованим елементом президентської вертикалі.
Масштаб подій весни-літа 2022 року вимагає тверезої, структурної оцінки. Це не ситуативна крадіжка на рівні складського прапорщика чи підробка накладних дрібним чиновником. Це розгорнута тіньова логістична операція, реалізована під прикриттям воєнного стану.
Йдеться про безслідне зникнення:
- 389 залізничних вагонів;
- 220 вантажних автомобілів;
- 22 морських контейнерів.
Сумарно це понад 25 тисяч тонн вантажів. Аудит лише однієї позиції — харчових наборів — зафіксував абсолютну математичну аномалію: із 240 тисяч отриманих пакунків документально підтверджена передача лише 25 тисяч. Фінансовий еквівалент збитків тільки на цьому продуктовому сегменті перевищує 322 мільйони гривень.
Необхідно розуміти фізику процесу: сховати 389 залізничних вагонів (еквівалент семи повноцінних вантажних ешелонів) у прифронтовому регіоні неможливо. Щоб прийняти, розвантажити, розсортувати, вивезти і розчинити цей колосальний об’єм у комерційних мережах, потрібна безперебійна робота складських хабів, автопарків, системи охорони та сотень залучених осіб. Ця логістична архітектура вимагала жорсткої синхронізації всієї владної вертикалі: керівництва ОВА, мерії, митниці, патрульної поліції (яка забезпечувала безперешкодний трафік фур) та, беззаперечно, політичного даху в Києві. Цей масив не випарувався — він був конвертований у кеш владною номенклатурою. Речові докази це підтверджують: під час обшуків у серпні 2022 року в орендованому житлі в.о. мера Куртєва детективи вилучили 230 тисяч доларів та 600 тисяч гривень готівкою, а в приміщеннях міськради — незареєстрований арсенал боєприпасів.
Механіка знищення цієї справи є хрестоматійною. У грудні 2023 року НАБУ, інституція з мільярдним бюджетом і монопольним правом на розслідування топ-корупції, здійснила акт процесуальної капітуляції. Провадження тихо передали до Головного слідчого управління Національної поліції України (ГСУ НПУ).
У системі кримінальної юстиції такий крок означає свідому ліквідацію справи. Згідно з КПК, Нацполіція не має підслідності щодо чиновників вищого рангу (категорії «А»). Передавши матеріали до структури МВС, яка жорстко контролюється виконавчою гілкою та Банковою, антикорупційний блок де-факто гарантував топ-фігурантам імунітет. У Нацполіції справа прогнозовано була заморожена під приводом тривалих бухгалтерських експертиз.
Станом на 2026 рік юридичний баланс цієї справи є вироком для правоохоронної системи:
Вручені підозри топ-фігурантам: 0.
Судові вироки: 0.
Повернуті активи: 0.
Дошка безкарності ключових бенефіціарів схеми виглядає так:
Злата Некрасова (ексзаступниця голови ЗОВА, одноосібна керівниця гуманітарного штабу області). У системі координат 2022 року вона була ключовим операційним вузлом, через який проходив весь трафік західної допомоги. Субординаційно та логістично вона напряму координувала процеси з кураторами з Офісу Президента, замикаючи на собі монополію прийняття рішень щодо розподілу. Незважаючи на те, що саме під її керівництвом зникли сотні вагонів, за чотири роки слідства вона так і не отримала статусу підозрюваної, перетворившись на зручного для правоохоронців «вічного свідка». Її звільнення у травні 2023 року носило виключно косметичний характер. Відчуваючи абсолютну інституційну безкарність, Некрасова перейшла в юридичний та медійний наступ: замість лави підсудних вона веде агресивну кампанію проти держави. У Запорізькому окружному адміністративному суді (справа № 280/4310/23) вона вимагає поновлення на посаді та стягнення з бюджету компенсації за «вимушений прогул». Апогеєм цинізму та відкритою демонстрацією статусу кастової недоторканності став її відпочинок на Сейшельських островах, задокументований ЗМІ у 2025 році. Проживання в обраному нею елітному комплексі коштує від 200 до 200 000 євро на добу — це ресурс, який вона відкрито витрачає, поки кримінальна справа про розкрадання армійських пайків на 322 мільйони гривень припадає пилом в архівах Нацполіції. Додатково вона ініціювала низку позовів проти журналістів-розслідувачів, намагаючись через суди зачистити свою репутацію.
Анатолій Куртєв (екссекретар міськради, в.о. мера Запоріжжя). Фігурант, який забезпечив слідство ідеальною, фактологічною доказовою базою, але так і не поніс кримінального покарання. Саме під час обшуку його орендованої квартири в серпні 2022 року детективи вилучили «чорну касу»: 230 060 доларів, близько 600 тисяч гривень та 650 євро готівкою. У серпні 2023 року Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) провело повний аудит, який довів математичну неможливість походження цих коштів із легальних доходів посадовця. НАЗК офіційно зафіксувало ознаки незаконного збагачення на суму понад 9 мільйонів гривень і передало готовий висновок до НАБУ для відкриття провадження і вручення підозри. Проте антикорупційна інфраструктура увімкнула режим саботажу — результат виявився нульовим, підозру Куртєву так і не підписали. Щоб зняти суспільну напругу без застосування Кримінального кодексу, Офіс Президента використав механізм політичного запобіжника: у квітні 2024 року 38 депутатів міськради на позачерговій сесії просто проголосували за його відставку. Куртєва акуратно вивели з гри, зберігши йому волю, статус і безпеку знайдених активів.
Олександр Старух (ексголова Запорізької ОВА). Номінальний очільник регіону, чий підпис і чия мовчазна згода були обов'язковою умовою функціонування будь-яких масштабних логістичних схем у прифронтовій області. Згідно з матеріалами слідства, гуманітарний штаб та тіньовий розподіл 25 тисяч тонн вантажів діяли виключно «з його відома». Як прямий призначенець Офісу Президента, він забезпечував системі адміністративну парасольку та взаємодію з силовиками на місцях. За правилами номенклатурної омерти, Старух обрав тактику абсолютного публічного мовчання. За цю лояльність владна вертикаль винагородила його імунітетом: він не отримав жодної підозри, тихо склав повноваження і розчинився у політичному небутті, уникнувши будь-яких допитів чи свідчень щодо ролі київських кураторів у цій схемі.
Кирило Тимошенко (ексзаступник керівника Офісу Президента). Вершина адміністративної піраміди у цій справі. Перебуваючи на посаді в ОП, він був головним куратором регіональної політики та Координаційного штабу, маючи монопольний контроль над розподілом західної гуманітарної допомоги по областях. Окрім прямої субординаційної координації із запорізьким штабом Некрасової, його справжнє ставлення до державного майна проілюстрував скандал із позашляховиком Chevrolet Tahoe. Цей автомобіль був спеціально переданий корпорацією General Motors для евакуації цивільних із-під обстрілів, проте Тимошенко реквізував його для власних поїздок столицею. Згодом НАЗК провело показову операцію з його «відбілювання», визнавши використання гуманітарного авто «законним» на час ремонту його службової машини. Кар'єрна траєкторія Тимошенка доводить повну ліквідацію інституту репутації в державі: після косметичної відставки з ОП у січні 2023 року він не потрапив під слідство. Навпаки — з 1 березня 2024 року його призначили штатним радником міністра оборони Рустема Умєрова. Інтеграція фігуранта гуманітарних скандалів у керівництво воюючого міністерства стала найвищим проявом кастової зверхності. Він плавно і без наслідків залишив цю посаду в липні 2025 року.
Апогеєм інституційного фарисейства стали показові обшуки НАБУ у Тимошенка 27 червня 2024 року. Вони не мали жодного стосунку до вкрадених 389 вагонів запорізької гуманітарки. Обшуки стосувалися резонансної справи про систематичний витік секретної інформації з самого НАБУ. І фінал цього розслідування став черговим вироком системі: слідство встановило, що таємні матеріали кримінальних проваджень щодо розкрадань на «Великому будівництві» та оборудках у Дніпропетровській ОВА передавалися третім особам в інтересах бізнесмена Юрія Голика (тіньового куратора проєктів Банкової).
Цей скандал спровокував тектонічні зрушення, але вдарив виключно по силовиках. Головним наслідком стало звільнення у вересні 2024 року першого заступника директора НАБУ Гізо Углави за порушення присяги та етики. Натомість зовнішні фігуранти отримали імунітет. Тимошенко вийшов із цього епізоду без жодних правових наслідків: він публічно дистанціювався від «зливів», спокійно допрацював у Міноборони та за власним бажанням залишив посаду в липні 2025 року. Це остаточно зафіксувало статус-кво: система готова приносити в жертву власних топкерівників антикорупційного блоку, аби лише зберегти недоторканність архітекторів фінансових схем вертикалі Президента.
Справа розкрадання стратегічних резервів надійно похована в номенклатурних архівах. За безпрецедентне мародерство в період екзистенційної загрози жоден представник державного апарату не отримав навіть формального статусу підозрюваного. У суді опинилися лише дрібні шахраї з паралельного провадження, які крали без «дозволу» згори.
Правоохоронна машина довела свою дієздатність виключно в репресіях проти нижчих ланок: у суді опинилися лише дрібні шахраї з паралельних проваджень. Їхній злочин для системи полягав не в самому факті крадіжки, а в тому, що вони крали без ліцензії від вищого керівництва. Це остаточна фіксація поділу держави на касту недоторканних управлінців та безправну ресурсну базу.
