Один з тисяч прикладів:
"Якщо в 2012 році за один зернозбиральний комбайн я віддавав 1 тисячу тон пшениці, то в минулому році я віддав 3,5 тисяч тон. За той самий комбайн. Та сама модифікація. Та сама модель.
Це про інфляцію.
Далі:
Сбєрбанк кредитує моє підприємство під 20% річних. Виторг підприємства - 550 мільйонів.
70 мільйонів - прибуток.
60 мільйонів - відсоток банку.
Нормально?
Ми на кого працюємо? І нащо це потрібно?
Підприємство не маленьке, середнє. 12 тисяч гектарів. І виторг 550 мільйонів - непоганий. Але ми нічого не заробляємо. Ми все комусь і кудись віддаємо.
Мені вигідніше зараз за 1 млрд рублів продати активи, покласти гроші на депозит, і нічим не займатися. Я зароблю 150 млн в рік - тоді як зараз мені залишаються 10.
Так куди ми прийшли?.."
Далі росіянин перелічує проблеми КАМАЗу (220 млрд збитків), Автовазу, виробників сільгосптехніки, Кіровського тракторного заводу, Россєльмашу й так далі. Скрізь все однаково - і це тільки в його сфері занять. Дивно й смішно чути про те, що росіяни можуть зберегти на депозитах якісь свої мільярди, бо це шлях грошей в один кінець. Їх не віддадуть.
До речі, я знаю, куди вони всі прийшли. Туди, куди марширували перед вторгненням в Україну. Туди, де весело кричали "Гойда". Туди, де темно й аромати специфічні. На дно. В глухий кут.
А куди ще вони могли прийти?



















