Війна на морському дні. Засекречені оборонні підрозділи росії та архітектура підводних диверсій – Олександр Данилюк

Останніми роками загрози цивільній і військовій критичній підводній інфраструктурі – телекомунікаційній, енергетичній, океанографічній, інфраструктурі підводного спостереження та навігації, – пов’язані з агресивними діями росії, стали особливо помітними й широко визнаються як надзвичайно гострі і в академічних колах, і на рівні урядових структур. Це стосується як актів диверсій, що можуть здійснюватися у період "сірої зони" без розкриття російської причетності, так і операцій, які можуть стати частиною майбутньої військово-морської кампанії росії у разі повномасштабного збройного протистояння з НАТО або окремими країнами Альянсу.

У цьому контексті надзвичайно важливо розуміти розвиток російських спроможностей, які можуть бути застосовані в таких операціях, адже напрям цього розвитку, серед іншого, вказує на справжні наміри росії та конкретні сценарії, до яких вона готується. У цій статті зроблено спробу такого аналізу, що ґрунтується як на загальнодоступній інформації, так і на низці засекречених документів російського уряду, наданих для цієї мети кількома європейськими розвідувальними службами, автентичність яких не викликає жодних сумнівів.

ГУГД, ГРУ та підводний простір

Важливим елементом спроможностей росії до ведення підводної війни є Головне управління глибоководних досліджень Міністерства оборони російської федерації, відоме як ГУГД, а також як військова частина 40056. ГУГД – один із найбільш засекречених підрозділів російського Міністерства оборони. До його основних завдань належать війна на морському дні та глибоководні операції, зокрема встановлення обладнання для перехоплення підводних телекомунікацій, пошкодження і знищення підводної інфраструктури, картографування морського дна та розгортання власних російських систем підводного спостереження й навігації. Достовірно відомо, що ГУГД здатне проводити операції на глибинах до 6 000 м, використовуючи глибоководні комплекси з ядерною енергетичною установкою типу "Лошарик" та автономні глибоководні апарати типу "Русь" і "Консул". російське міністерство оборони, зі свого боку, стверджує, що новий глибоководний апарат "Сергій Бавилін" проєкту 18200, виробництво якого розпочалося у 2024 році, здатний працювати на глибинах близько 11 000 м.

До системи спроможностей ГУГД входять військова частина 45707 – 10-й загін гідронавтів, тобто фахівців, здатних працювати на великих глибинах, недоступних звичайним підводним човнам, який підпорядковується безпосередньо міністрові оборони російської федерації; 29-та окрема дивізія підводних човнів спеціального призначення; спеціальні океанографічні судна, зокрема "Янтар" і "Алмаз" проєкту 22010, що слугують носіями для глибоководних апаратів типу "Русь" і "Консул"; океанографічне судно "Віцеадмірал Буриличев" проєкту 22011, призначене бути носієм для глибоководного апарата "Сергій Бавилін"; а також глибоководні безпілотні апарати та донні сенсорні системи, зокрема російська військова система океанського спостереження "Гармонія", призначена для моніторингу російської Арктики від району Мурманська на схід – до Нової Землі та далі на північ – до Землі Франца-Йосифа.

235-й центр

З 2023 року ГУГД почало тісно співпрацювати з іншим украй засекреченим підрозділом російської воєнної розвідки – Службою спеціальної діяльності ГРУ (ГУ) на чолі з колишнім командиром військової частини 29155 генералом Андрієм Аверʼяновим. Основна спеціалізація Служби спеціальної діяльності – проведення стратегічних прихованих операцій із кінетичним складником: переворотів, повстань, терактів і стратегічних диверсій. Її головні методи поєднують нелегальну агентурну розвідку з елементами неконвенційної війни. Результатом цієї співпраці стало створення в окупованому Криму 235-го спеціалізованого навчального центру, військової частини 71712, який займається проведенням морських диверсій із застосуванням безпілотних апаратів, зокрема на великих глибинах. У 2024–2025 роках 235-й центр активно вербував військовослужбовців із Морського центру Сил спеціальних операцій (військова частина 00317), бригад спецназу, 810-ї бригади морської піхоти та 29-ї окремої дивізії підводних човнів спеціального призначення.

Забезпеченням підрозділу безпілотними системами займається Управління перспективних міжвидових досліджень і спеціальних проєктів Міністерства оборони рф (УПМДіСП МО РФ) – маловідомий орган військового управління росії, відповідальний за найважливіші науково-технічні дослідження. Серед нечисленних його відомих проєктів – безпосередня участь у створенні Випробувального центру передових безпілотних технологій "Рубікон" Міністерства оборони рф, що став справжнім проривом у російській компетенції з розробки та бойового застосування БпЛА, а також російсько-іранське військово-технічне співробітництво. Крім того, УПМДіСП тісно співпрацює з ГУГД у межах програми "Арктичні технології" російського Міністерства оборони.

Очільником 235-го центру є капітан 1-го рангу Павло Чирцов, а його заступником – полковник Олександр Васинович. Обидва – офіцери Служби спеціальної діяльності ГРУ, які раніше служили під дипломатичним прикриттям у російських представництвах: Чирцов – в апараті військового аташе у Фінляндії, а Васинович – у Молдові та Німеччині. Хоча Чирцов починав військову службу як офіцер-підводник, він є фахівцем з агентурної розвідки і брав участь у захопленні Криму росією саме в цій якості. Васинович – фахівець із радіотехнічної розвідки, який відповідав за систему шпигунських антен, розгорнутих на дахах посольств. Поєднання таких сфер компетенції видається дивним для диверсійного підрозділу, але лише на перший погляд.

Більшість військовослужбовців, завербованих до 235-го центру, – досвідчені фахівці з морських диверсій. Додаткова підготовка, яку вони проходять у центрі, стосується не диверсійної справи як такої, а її здійснення на великих глибинах (експертиза ГУГД) із застосуванням безпілотних систем (експертиза УПМДіСП), без розкриття російської причетності або із залученням проксі-сил (експертиза нелегальної агентурної розвідки Служби спеціальної діяльності ГРУ), а також встановлення шпигунського обладнання на підводних лініях звʼязку (експертиза технічної розвідки ГУГД і Служби спеціальної діяльності ГРУ). Наявність складника агентурної розвідки (HUMINT) у підготовці фахівців 235-го центру, а також спеціалізація Служби спеціальної діяльності ГРУ свідчать про те, що з високою ймовірністю ці особи використовуватимуть неофіційне прикриття для своїх операцій, зокрема із залученням громадян інших держав, а також активно задіюватимуть агентурні ресурси організацій, які через свої ідеологічні переконання можуть бути зацікавлені у проведенні підводних диверсій. До таких організацій можуть належати сепаратисти, політичні й релігійні екстремісти, а також радикалізовані учасники екологічних рухів, наприклад для атак на офшорну нафтогазову інфраструктуру.

Цілі підводної кризи

Використання проксі-сил істотно допомогло б масштабувати атаки на підводну інфраструктуру у порівняно мілких водах, а також підготувати прикриття для стратегічних диверсій на великих глибинах із запереченням російської підтримки. Сучасні технології дозволяють росії створити відносно невеликий і не надто дорогий безпілотний апарат, здатний доставити вибуховий заряд до підводної інфраструктури на помірних або великих, проте не екстремальних глибинах – приблизно до 1 000-2 500 м. Такий апарат може бути доставлений у район операції навіть невеликим цивільним судном. З огляду на те, що на таких глибинах кабелі практично не мають захисту, цей підхід створює загрозу майже безкарного виведення з ладу, наприклад, цивільних і урядових трансатлантичних комунікацій. Ремонт таких пошкоджень може виконати лише дуже невелика кількість спеціалізованих суден, які, своєю чергою, можуть стати цілями атак надводних дронів – як у районі ремонту, так і на шляху до нього. Такі надводні дрони також можуть доставлятися в район операції цивільними суднами.

Одночасна атака на кілька таких кабелів здатна спричинити серйозну кризу – деградацію цивільного інтернету, фінансових операцій, хмарних сервісів, урядових комунікацій і військової координації. Найбільша загроза полягає саме в масовому та синхронізованому характері подібних атак, особливо на тлі браку, ба навіть повної відсутності ремонтних потужностей. Попри очевидні величезні негативні наслідки такої атаки в мирний час, її найбільше значення – у порушенні каналів управління та резервного звʼязку саме в разі початку повномасштабного воєнного конфлікту. Така операція може супроводжуватися також виведенням з ладу супутникових телекомунікацій – як це сталося під час вторгнення росії в Україну в лютому 2022 року, коли росіяни здійснили успішну кібератаку на мережу Viasat KA-SAT.

Ще однією важливою ціллю таких підводних диверсій у межах підготовки до воєнного протистояння є глибоководні системи стеження за підводними човнами, зокрема рубіж Гренландія – Ісландія – Велика Британія (GIUK Gap) – головний північноатлантичний протичовновий бар’єр НАТО. Розташований між Британією, Гренландією, Ісландією та Норвегією, GIUK Gap контролює єдиний маршрут до Атлантики для російських підводних човнів. Показово, що російські ядерні ракети, які запускаються з підводних човнів, такого виходу не потребують – їх можна запускати з Баренцева моря. Тож російські зусилля з прориву цього барʼєра свідчать про підготовку до тривалого конвенційного конфлікту з НАТО, у якому, як і у Другій світовій війні, важливу роль відіграватиме здатність атакувати трансатлантичні конвої та загрожувати іншим морським маршрутам.

У цю логіку цілком вписуються російські операції зі встановлення контролю над країнами на західному узбережжі Африки, де, зокрема, є портова інфраструктура, необхідна підводним човнам. Яскравий приклад – Екваторіальна Гвінея, де у 2024 році в портових містах Малабо та Бата було розгорнуто понад 200 російських військовослужбовців з "Африканського корпусу", який безпосередньо контролюється Службою спеціальної діяльності ГРУ. У 2025 році Екваторіальна Гвінея уклала з росією угоду, що дозволяє російським військовим кораблям використовувати ці порти для поповнення запасів, відпочинку екіпажів і ремонту. Розташування цих портів робить їх надзвичайно зручними для російських дизель-електричних підводних човнів, які звідти могли б загрожувати судноплавним маршрутам у східній Атлантиці та біля Західної Африки.

Розвиток зазначених російських спроможностей цілком вписується в логіку пізньорадянської військово-морської доктрини ураження комунікацій, у якій головною метою є дезорганізація всієї системи морських перевезень і звʼязку, а не просто нарощування тоннажу потоплених суден. Показово, що навіть тоді, коли росія веде важку та виснажливу війну проти України, вона не припиняє витрачати свої обмежені ресурси на створення дорогої інфраструктури, яка не має жодного значення для перемоги в цій війні, але є вкрай необхідною у разі тривалої конвенційної війни із Заходом.