Є речі, які при мінімальному здоровому глузді просто не вкладаються в голову. Однією з таких речей є вчорашня стаття «Early War Goal Was to Install Hard Line Former President as Iran’s Leader» в «Нью-Йорк таймс».
Про що там йдеться? Журналісти стверджують із посиланням на неназваних американських чиновників у Вашингтоні, що Ізраїль напередодні війни розробив план зміни режиму, який передбачав встановлення колишнього президента Махмуда Ахмадінежада лідером Ірану.
Цей таємний план, розрахований на зміну режиму після ліквідації вищого теократичного керівництва Ірану, зазнав краху в перший день війни - ізраїльські ВПС завдали удару по резиденції Ахмадінежада у східному Тегерані. Тактична мета полягала в нейтралізації охорони КВІР, яка утримувала його під домашнім арештом. Удар знищив охоронний пост, однак сам Ахмадінежад отримав поранення. Я навіть про цей удар на початку війни писав.
Власне, сам план зміни влади передбачав кілька етапів і координувався переважно ізраїльською розвідкою: масштабні удари з повітря, знищення вищого командування Ірану, одночасне курдське повстання проти іранських військових та масштабні інформаційні операції для використання внутрішньої нестабільності в країні.
Відверто кажучи, на перший погляд такий план виглядає як повна нісенітниця. Почнемо з джерел: американські анонімні чиновники - а не документи чи директиви. Твердження журналістів практично неможливо верифікувати, а вибір на роль верховного лідера людини, яка публічно закликала знищити Ізраїль, виглядає як катастрофічний прорахунок навіть для логіки розвідки. Ну і врешті-решт, NYT останнім часом публікувала кілька матеріалів про внутрішню кухню ізраїльсько-американського планування, що може бути цілеспрямованим зливом інформації з певною метою.
З іншого боку, Ахмадінежад до початку війни вже кілька років перебував у жорсткій опозиції до Хаменеї - його не допускали до виборів, тримали під домашнім арештом, він публічно звинувачував режим у корупції. Тобто він був ворогом чинного керівництва, що робило його потенційно «придатним» для зовнішніх гравців.
Плюс можна простежити аналогію - США підтримували Гуайдо у Венесуелі проти Мадуро, не надто переймаючись його ідеологічним профілем. Логіка та сама: «хто завгодно, аби не поточний режим».
До речі, статус Ахмадінежада зараз невідомий. Колишній президент не з'являвся публічно після інциденту, його стан та місцезнаходження залишаються невідомими.
Який міг би бути мій висновок, якщо припустити, що диму без вогню не буває? Описаний у статті фактаж - це нісенітниця не з точки зору фактів, а з точки зору здорового глузду. Але саме такими часто бувають реальні провальні розвідувальні плани
