З поляками така ж проблема, як і в Угорщині: частина їх суспільства - постімперська, отруєна фантомними болями. Так, є в Польщі сильна проукраїнська течія. Як були завзяті українофіли в Речі Посполитій ще в пер. пол. 17 ст. Але антиукраїнська течія на їхніх історичних картах замальовує території до Дніпра, пишається Болеславом Хоробрим і минулою величчю і ображена на закономірну історичну звіздюліну отриману в 1939, коли вони разом з Гітлером спершу ділили Чехословаччину, а потім поділили їх.
І якщо ця частина перемагає на виборах в країні, значить її ідеї популярні.
І БУДУТЬ популярні!
Всі оті надії "переконати" їхніх популістів, "якщо будемо для них хароші", такі ж наївні, якими були надії переконати Орбана.
Цими днями почитав пропозиції, що нам треба "не загострювати", "організувати спільні покладання квітів", "проповідувати формулу «прощаємо і просимо пробачення»". Все це правильно.
Але всі відрефлексували фразу Навроцького про орден їхнього Орла, та мало хто помітив в його спічі іншу - значно важливішу частину: у нього прозвучали завуальовані погрози заблокувати нам вступ в ЄС через УПА.
Перед вступом в ЄС кожна країна має право накласти вето на вступ країни-кандидата, а тому кожна країна в теорії може вимагати від кандидата якихось поступок для себе. От Навроцький і сказав уже фактично прямим текстом: "Україна або відмовиться від пам'яті про УПА, або їй не місце в європейській сім'ї народів".
Навроцький прекрасно знає, що в ЄС всім плювати на гордого общипаного польського орла і їхні образи в бік УПА. Але він знає процедуру вступу в ЄС.
От і все. Ви можете, які завгодно аргументи йому наводити, бути тричі хорошими і "не нагнітати", але опонент вже зрозумів, що може викрутити вам руки. І реалістичний погляд на міжнародну політику каже: якщо інша сторона отримала важіль впливу, то його використає — просто тому, що може.
Як це робив Орбан, якому плювати було на всі аргументи.
Це ставить перед Україною проблему іншого стратегічного порядку ніж сподіватися, що поступливість або спільні покладання квітів змінять логіку політичної боротьби всередині Польщі чи Болгарії.
Вихід: Україна зобов'язана почати вибудовувати власну стратегію м'якої сили серед сусідів.
Україна традиційно дуже слабко працювала з культурним впливом за кордоном порівняно навіть з Польщею і Угорщиною, не кажучи вже з Рашкою. Багато держав десятиліттями інвестували в:
• кіно;
• культурні інститути;
• популяризацію історії;
• освітні програми;
• медіа для іноземної аудиторії.
От і нам треба на озброєння брати цю стратегію.
Мета: сформувати в кожній з країн-сусідів сильну лояльну течію.
Чим сильнішим буде українофільство в суспільстві країни-сусіда, тим складніше середовище буде створене для антиукраїнських популістів і ідіотів.
Ми маємо запропонувати проукраїнську ідеологію цікаву іншим державам.
Я вже багато разів казав: ми маємо будувати симпатію до України серед сусідів на 2 простих речах:
1) Культура сили. Культ сили це основа всіх релігій і культур. Тому: ЗСУ, героїчний спротив, "давід-голіаф", оспівувати подвиг героїв, кіно про наших українських Рембо, наших Джеймсів Бондів. Наша культура вижила в умовах, де інші зникали. Тепер її завдання - понести Україну світові. Ми маємо формувати стильну візуальну естетику - як рогаті шоломи і тату вікінгів. Ми маємо витрачати гроші на культурні гранти своїм митцям. Джоан Роулінг - в свій час одинока мати, в холодильнику якої миша повісилася, дописала Гаррі Поттера лише завдяки підтримці від держави. А тепер Гаррі Поттер каже про Британію молодим поколінням по світу більше, ніж британське міністерство культури. От і ми маємо завалити світ своєю культурою, хоча б як південні корейці (Hallyu — корейська хвиля). В нас для цього багатющий матеріал. Але треба вибудувати структуру, яка зможе його реалізувати.
2) Спільність історії і культури з сусідами. Всі у світі шукають свої корені. От і проповідувати: "У нас з вами спільне коріння і багатовікові зв'язки." Україна це Мазерленд всіх слов'янських народів. Як Мекка для мусульман. Ми маємо проповідувати спільну культуру, відновлювати спільні традиції, шукати спільну історію і походження слов'яньських народів (і навіть ширше - індоєвропейських). Це має потенціал, це можна наповнити сенсами.
Наприклад, підтримка Ізраїлю від громадян США далеко не повністю тримається на лобі АІРАС. Великою мірою ця підтримка будується на мільйонах християн-євангелістів, для яких Єрусалим це їхня Мекка. Так, у правих поляків викличе негатив ідея їхнього младшебратства, бо польський правий дискурс (навіть поміркований) історично дуже ревниво ставиться до своєї першості в регіоні. Вони ще в минулому столітті проповідували псевдоісторичні брєдні про походження українців від поляків. Але сучасні дослідження поставили в цьому крапку. Навряд ми зможемо вилікувати всі їхні травми приниження, але це й не наше діло. Ми маємо взяти ядро правої ідеології всіх сусідів - ту частину націоналізму, де про любов до своїх коренів, - і дати їм симпатію до нашої землі.
І через ці два пункти - перекидати місток в свідомості сусідів до сучасних нас. Ви всі - чехи, болгари, поляки, словаки - такі ж круті і сильні, як українці, ми всі круті разом, бо всі ми з вами із одного кореня.
США, Китай, Росія, Польща і навіть Угорщина не вкладалися б в м'яку силу, якби це не було те, що працює.
Україна занадто довго будувала зовнішню політику лише через держави й еліти та недостатньо через суспільства.
Ми маємо не лише домовлятися з урядами, а й працювати з:
• студентами;
• митцями
• етнографами;
• блогерами і журналістами;
• істориками;
• місцевими громадами.
Саме так поступово формується середовище, в якому антиукраїнська риторика стає програшною політично.
Без цього: новий день - новий Орбан.
І вони всі з-під нас хотітимуть щось вічно.
Ми маємо досягнути ситуації, коли чех, угорець чи поляк ще засумнівається, хто йому ближчий - свій популіст, який щось тявкнув в бік України, чи сусід-українець. І коли сусід піддаватиме остракізму своїх українофобів, ми перемогли.
Але також важливий і третій стовп.
Історія показує, що симпатії між державами найстійкіші тоді, коли люди бачать практичну вигоду від співпраці. Тому поряд із героїчним образом України-мазерленду варто будувати образ країни:
• талановитих інженерів;
• ІТ-фахівців;
• військових інноваторів;
• сміливих підприємців.
Сусіди мають не лише бачити в українцеві "сміливця з автоматом", який всіх так зручно захищає. І навіть не "високоякісного фахівця". Бо це перетворюється на "фахівця найнятого за три копійки", якого можна поганять прутіком. Українця мають бачити як лідера. Українець більше не попихач. Українець тепер це носій унікального досвіду, який дає йому право казати власне слово, а не слухати повчання.
--------
Це гра в довгу. Це не дасть результату за 2 чи 5 років. Але це дасть результат за 10-15 років. Сучасні діти будуть нам вдячні, а не як ми, що вважаємо попереднє покоління безтолковим. За час життя одного покоління можна змінити все.
Коли в країнах-сусідах виросте молодь з привабливим образом України, тоді їхні орбани-навроцькі просто перестануть перемагати на виборах
