"Армія Крайова та УПА: короткий історичний екскурс на тлі тертя між Польщею та Україною" - Олександр Коваленко

"Армія Крайова та УПА: короткий історичний екскурс на тлі тертя між Польщею та Україною" - Олександр Коваленко

Якщо низка офіційних польських осіб дуже вже так хочуть заглибитися в полеміку, в якій Україна завжди поводилася максимально стримано, то, думаю, є сенс вивернути кожух, щоб звинувачення не здавалися настільки однобокими через нашу стриманість і надмірну політкоректність.

Міністр оборони Польщі Владислав Косиняк-Камиш після зустрічі з главою Офісу президента України Кирилом Будановим заявив, що Варшава очікує від України перегляду рішення про присвоєння однієї з військових частин назви на честь УПА.

За його словами, Польща підтримує Україну у сфері безпеки, проте питання «Волинської трагедії» залишається принциповим і не підлягає компромісам. “Є кордони, які не можна переступати”, – наголосив польський міністр.

Добре. Кордони так кордони.

Armia Krajowa (Армія Крайова, АК) — окремі її підрозділи брали участь у каральних та акціях у відповідь проти українських сіл на Волині, у Галичині та на Холмщині. Найбільш відомий приклад — події у Сагрині (березень 1944 року), де під час операції АК та пов’язаних із нею загонів загинули українські мирні жителі.

Narodowe Siły Zbrojne (NSZ) — низка підрозділів цієї націоналістичної підпільної організації брали участь у нападах на українське населення та у міжетнічному насильстві періоду війни.

Польські комуністичні силові структури, які проводили операцію «Вісла» у 1947 році: Polish People’s Army, Internal Security Corps, цивільна міліція та органи держбезпеки. Під час операції було примусово переселено близько 140–150 тисяч українців, лемків та бойків. Багато істориків та державних інститутів сьогодні характеризують цю акцію як етнічну чистку чи злочин комуністичного режиму, але здійснювали їх зовсім не рязанські та омські хлопці.

При цьому більшість польських істориків розглядають Волинську трагедію та операцію «Вісла» як різні за характером події: першу, як масові вбивства польського населення силами УПА та пов’язаними із нею структурами; другу, як насильницьку депортацію українського населення комуністичною владою Польщі. Українські історики нерідко наголошують, що міжетнічне насильство 1942–1947 років мало двосторонній характер і супроводжувалося злочинами як українських, так і польських збройних формувань. Але українська сторона ніколи не робила це елементом внутрішньої та зовнішньої політики, до чого так люблять повертатися польські лідери час від часу.

За президента Польщі Леха Валенса, здавалося б, було розставлено всі крапки над “i” у цих питаннях, але політики нових формацій постійно повертаються до трагічного минулого двох країн, виключно у своїх популістських інтересах. Між тим… Нині польська армія та сили спеціального призначення активно культивують традиції АК та окремих її підрозділів.

Найбільш відомі приклади:

Jednostka Wojskowa AGAT – сучасний підрозділ спецназу Польщі. Сама назва «AGAT» дано на честь однойменного диверсійного підрозділу Армії Крайової часів Другої світової війни. Покровителем підрозділу є Stefan Rowecki, один із керівників АК.

Jednostka Wojskowa Komandosów (спецназ у Люблінці) офіційно підтримує традиції батальйонів АК «Parasol», «Zośka» та «Miotła», які брали участь у Варшавському повстанні. Це відображено у символіці та військових традиціях частини.

У польській армії широко використовуються символи підпільної держави та АК, включно із знаком «Kotwica» («Якір Польщі воюючої»), який можна зустріти на військовій символіці, пам’ятних заходах та елементах форми.

Крім того, у сучасній Польщі на державному рівні героїзуються не лише АК, а й так звані «прокляті солдати» (Żołnierze Wyklęci) — частина повоєнного антикомуністичного підпілля, до якої входили колишні бійці АК, NSZ та інших організацій. Їхня пам’ять офіційно відзначається державою.

У сучасній Польщі шануються діячі та формування, окремі підрозділи яких звинувачуються у злочинах проти українського цивільного населення. При цьому Україна з приводу кожного такого випадку шанування, або героїзації злочинців проти українців, не починає волати і запалювати смолоскипи міжнаціональної ненависті, хоча польській стороні є в чому каятися перед українцями.

І на завершення. У поляків та українців завжди був один ворог, і цей ворог завжди намагався нас зіштовхувати лобами. Коли йому це виходило, ми програвали, коли ні – програвав він. Польським друзям, народу, політикам бажаю розважливості та стриманості. Оскільки якщо Україна почне вивертати кожух, то від цього точно нікому краще не стане, а радітиме лише той варвар, який століттями танцює на кістках наших предків!