Останніми днями багато хто пише, що нинішнє загострення Україно-польських стосунків має перш за все (виключно) раціональну основу. На жаль, причини значно ширші і простих відповідей та рішень тут вже не існує
Які головні причини нинішнього загострення. Не приводи, а саме причини?
- багаторічна кампанія «волинська різня», яку започаткував ще в часи Януковича Вадим Колісниченко. За останні чотирнадцять років ця історія вийшла за межі історичного дискурсу і стала одним з ключових наративів польського ресентимерту.
Я багато років говорив і говорю, що наша позиція виключної глорифікаціі української сторони була непродуктивною і зараз ми бачимо, в тому числі, і наслідки цієї історії. Як і будь-який подібний міжетнічний конфлікт - волинська трагедія не має виключно чорно-білих тонів. А ми роками пробували затиснути його саме в цю палітру. Але, якщо ширше, нам все одно доведеться писати свою історію Другої світової. Дуже складну і неоднозначну. Чим довше ми це відтягуємо, тим більше ми будемо потрапляти в пастки ресентиментів (власних і наших сусідів).
- Відносно невелика частина польського суспільства не має бажання визнавати українців рівними собі. Це не визначальний фактор, але через практично одномоментний великий наплив українських мігрантів ми маємо загострення цієї «хвороби». І ця хвороба перекидається на тих, хто ще пару років навіть не мислив такими категоріями. Тут ми маємо проблему з одним із ключових законів піару: «ті, хто живуть в негативному полі, навіть позитивні події перетворюють на нейтральні або нейтрально-негативні».
Раз на тиждень ми маємо великий скандал з участю українця. То якийсь блогер заїхав в парк на втомобілі і хизується тим, що він єдиний, хто собі це дозволив. То інший виловив сома, який був улюбленцем місцевої публіки. Все це призводить до створення загального негативного фону. І Бандера, тут є лише фоновою історією.
- Загострення боротьби на правому фланзі, на жаль, каталізує антиукраінські процеси. Зараз уже проблема не в ПіС, а в її майбутніх сателітах - відносно невеликих партіях, які особливо підкреслюють свою радикальність щодо українців. Соціологія зараз показує, що пвртія Качинського не може отримати більшість без цих сателітів. І це той випадок, коли великий змушений більш активно і радикально мімікрувати під меншого.
- Боязнь польських фермерів перед вступом України в ЄС. Як казав колись один наш міністр: поляки не так бояться ядерної ракети з РФ, як українського аграрія. До останнього часу частина польського політикуму вважала, що завдяки Орбану можна буде і так не допустити Україну в ЄС. Зараз Орбана немає, а тому потрібно думати над іншими способами обмежити українську аграрку.
- Існують також і конспірологічні мотиви, які стали активно ширитися останніми тижнями. Найяскравіший - це німці напоумили Зеленського назвати на честь героїв УПА, для того, щоб потім поляки образилися і не змогли стати головним розпорядником фондів по відновленню України. А цими фондами керувала Німеччина. І в нашому випадку, я не схильний применшувати роль конспірологіі.
Тепер головне питання, а що з цим робити, зважаючи на те, що простих відповідей тут немає. До простих відповідей належить і найбезглуздіше: образитися.
1. Почати потрібно з того, що ні в якому разі не можна допустити ескалаціі, яка б перейшла в реальне русло і дозволила б справді забрати орден Білого орла. Наскільки я розумію, певні кроки вже робляться.
2. Наріжним каменем залишається і буде залишатися «волинська трагедія». Ми вже дали дозволи на ексгумацію. Але ми не інституціонадізувади цю історію. У нас немає умовного «головного історика» з цього питання, який має бути ключовим спікером і виразником ідей України. Це не може бути Президент. Ми маємо побудувати інформаційну екосистему навколо цієї історично події, яка має з однієї сторони відійти від чорно-білого сприйняття, а з іншої повинна мати інформаційні та фінансові спроможності міняти наративи.
3. Переговори про польську аграрку і вступ до ЄС співпадуть із виборами в Польщі (жовтень 2027). Тому вже зараз потрібно розробити окремий інформаційний план з цього приводу і надати йому інституційних важелів. Знову-таки, це не має затягувати на себе президент. Це має бути складна і розгалужена горизонтально орієнтована кампанія.
І наостанок я ще раз хочу повторити те, що писав вище: ми не маємо право ображатися. В політиці ображаються або ідіоти або неймовірно сильні гравці. Слабкий має грати гру, а не ображатися
Вадим Денисенко, керівник аналітичного центру «Ділова столиця»
