НАТО потрібна нова стратегічна карта. Її головний маршрут тепер проходить через Варшаву – Ендрю Міхта

Протягом більшої частини холодної війни центром ваги НАТО була Західна Німеччина. Американські війська дислокувалися там, бо саме Німеччина була лінією фронту. Фульдський коридор залишався найнебезпечнішою вразливістю Альянсу, і американська стратегія відображала цю реальність. Сьогодні стратегічна географія Європи змінилася, але уявлення НАТО ще не повністю наздогнали ці зміни. Новий геостратегічний обрис Європи вже вимальовується. Проте Вашингтон досі не оновив свою стратегію відповідно до нього.

Ключовий простір для Альянсу вже не проходить уздовж старої лінії поділу між Сходом і Заходом, що визначала планування часів холодної війни. Тепер він простягається від Фінляндії через Балтійський регіон до Польщі. Цей Північно-Балтійсько-Польський коридор став найважливішим військовим рубежем Європи – і тією частиною НАТО, яка найсерйозніше ставиться до власного захисту. Вторгнення росії в Україну не створило цього зсуву, а лише його оголило. Впродовж трьох десятиліть після холодної війни більша частина Європи діяла, виходячи з припущення, що воєнні загрози на континенті здебільшого зникли. Оборонні бюджети скорочувалися. Запаси боєприпасів виснажувалися. Оборонна промисловість звужувалася. Вважалося, що економічна інтеграція досягне того, чого колись домагалося стримування.

Коли росія знову постала як ревізіоністська держава, багато європейських урядів виявили, що військовий потенціал можна швидко зруйнувати, але на його відновлення потрібні роки.

Контраст усередині НАТО разючий. Поки більша частина Західної Європи скорочувала оборонні витрати й боєготовність, країни, що межують із росією, дійшли інших висновків. Польща розпочала одну з найамбітніших програм військової модернізації в Європі. Фінляндія зберігала великі резерви та потужну культуру національної оборони. Держави Балтії інвестували значні кошти попри обмежені ресурси. Швеція скасувала тривале скорочення оборони і вступила до Альянсу.

Ці країни, що утворюють Північно-Балтійсько-Польський коридор, не мали розкоші хибно тлумачити географію. Вони розуміли, що стримування спирається на реальні спроможності, а не на декларації. Цей новий північно-східний блок уособлює дедалі рідкісніше для Європи явище: концентрацію союзників, які поділяють і оцінку загроз, і стратегічні пріоритети. За часів холодної війни такий консенсус існував у більшості країн НАТО. Нині він найсильніший уздовж північно-східного прикордоння Альянсу. Вашингтон має взяти це до уваги.

Сполучені Штати мають вагомі підстави залишатися незамінним партнером Європи у сфері безпеки. Однак епоха, коли Америка могла нескінченно субсидіювати європейську оборону, водночас готуючись до стратегічного змагання з Китаєм, добігає кінця.

За умов державного боргу, що наближається до 40 трильйонів доларів, і зростання потреб в Індо-Тихоокеанському регіоні Сполучені Штати не можуть залишатися водночас головним захисником Європи у сфері звичайних озброєнь і балансуючою силою в Азії. Та й не повинні.

Відповідь – не вихід Америки з Європи, а більш збалансований розподіл обов'язків. Союзники по НАТО мають узяти на себе основну відповідальність за конвенційне стримування й оборону на континенті. Сполучені Штати й надалі мають забезпечувати те, що лише вони можуть надійно надати: ядерну парасольку, стратегічну розвідку, передові засоби забезпечення, можливості для ударів на великі відстані, логістику й глобальну проєкцію сили.

Але якщо Вашингтон збирається зосереджувати ресурси, він має робити це там, де вони дадуть найбільший стратегічний ефект. Це означає розглядати Північно-Балтійсько-Польський коридор як новий центр архітектури оборони НАТО. Американська дислокація сил має зміститися на схід. Інвестиції у військову інфраструктуру слід спрямувати на зміцнення північно-східного флангу. Оборонно-промислова співпраця має поглиблюватися з тими союзниками, які серйозно дбають про власну безпеку.

Серед країн північно-східного прикордоння НАТО Польща посідає особливе місце. Вона розташована на стику Балтійського і Центральноєвропейського театрів, є головними воротами для підсилення східного флангу НАТО і здійснює найамбітнішу програму військової модернізації на континенті. Якщо новий центр ваги Альянсу лежить у Північно-Східному коридорі, Польща дедалі більше стає його якорем.

Нічого з цього не применшує значення Німеччини, Франції чи інших давніх союзників. Однак стратегія – це передусім визначення пріоритетів. Мета альянсів – не зберігати домовленості минулого, а протидіяти загрозам сьогодення.

Реальність така: військове майбутнє НАТО дедалі більше залежить від країн, які ще покоління тому стояли взагалі поза межами Альянсу. Іронія разюча. Держави, що провели десятиліття під радянським пануванням, нині найчіткіше розуміють загрозу з боку росії. Держави, які колись вважалися периферією НАТО, стають його стратегічним ядром. НАТО не потребує нової місії. Йому потрібна нова карта.

Альянс, що переміг у холодній війні, переміг тому, що розумів, де розташована вирішальна ділянка. Якщо НАТО прагне залишатися переконливим у наступні десятиліття, воно мусить знову узгодити свою стратегію з географією. А ця географія нині недвозначно вказує на Північно-Східний коридор НАТО.