Експрем'єр Лєшек Міллер вимагає від України «повернути танки та МіГи», він свідомо і цинічно маніпулює головним міфом сучасної польської політики — міфом про те, що Польща нібито «віддала останнє», роззброївши себе заради порятунку сусіда.
Насправді ж, Польща не просто віддавала зброю! Вона здійснювала наймасштабніший у своїй новітній історії апгрейд збройних сил. Передача Україні застарілої радянської техніки стала для Варшави золотим квитком для отримання найсучаснішого західного озброєння, багатомільярдних фінансових вливань та безпрецедентного посилення власного військового потенціалу.
Що насправді стояло за першими, розпіареними на весь світ пакетами польської військової допомоги? Сотні застарілих танків Т-72 та їхньої локальної модифікації PT-91, бойові машини піхоти BWP-1, розроблені ще у 1960-х роках, та зношені радянські винищувачі МіГ-29 (частину з яких Польща свого часу отримала від Німеччини за символічний 1 євро).
Для польського бюджету утримання, модернізація або майбутня утилізація цього металобрухту коштувала б мільярди. Війна дозволила Варшаві геніально вирішити цю проблему: вони використали український фронт як гігантський безкоштовний полігон для утилізації старого заліза.
І що вони отримали взамін на цей «жест доброї волі»?
Віддавши застарілі машини, які горіли від першого влучання ПТУРа, Польща отримала зелене світло та квоти на термінові закупівлі сотень новітніх американських M1A1 та M1A2 Abrams, а також підписала багатомільярдні угоди з Південною Кореєю на постачання танків K2 Black Panther. Позбувшись старих МіГів, Варшава розчистила ангари та бюджети для прискореної інтеграції американських винищувачів п'ятого покоління F-35 та південнокорейських FA-50. Гроші США та шантаж Євросоюзу
Але обмін металу — це лише частина угоди. За свій статус «головного логістичного та військового хабу» Польща отримала колосальні фінансові вливання. Сполучені Штати відкрили для Варшави безпрецедентні можливості за програмою Foreign Military Financing (FMF). Йдеться про мільярди доларів пільгових позик на закупівлю гелікоптерів Apache, систем Patriot та HIMARS. Ці гроші були виділені Вашингтоном виключно через те, що Польща передала свою зброю нам.
Сьогодні Польща цинічно блокує 6,6 мільярда євро для України з Європейського фонду миру (EPF). Чому? Бо вимагає для себе повної компенсації за передану зброю — близько 450 мільйонів євро (2 мільярди злотих). Польські чиновники відкрито заявляють: «Це наші гроші», відмовляючись від часткової компенсації, на яку погоджуються інші європейські країни. Вони хочуть і зберегти імідж рятівників, і витягнути з Брюсселя до останнього цента за кожну передану нам іржаву гусеницю. Варшава двічі капіталізувалася на цій зброї: спочатку скупила за неї політичний авторитет на міжнародній арені, а потім — виставила рахунки Вашингтону та Брюсселю.
Як кувався польський експорт дронів
Ще більш показовою є ситуація з польським військово-промисловим комплексом. Сьогодні польська преса рясніє заголовками: «Польща стала найбільшим експортером дронів у Європі». Завдяки чому стався цей тріумф? Відповідь — українська кров. Флагман польського приватного ВПК, WB Group (розробник розвідувальних безпілотників FlyEye та баражуючих боєприпасів Warmate), злетів на вершину глобального ринку виключно завдяки ЗСУ.
Україна стала для них ідеальним, безкоштовним R&D-центром (центром досліджень і розробок). Українські оператори здійснюють сотні вильотів на день під нищівним впливом найсучасніших російських систем РЕБ. Наші солдати гинуть, виявляючи вразливості польських дронів, формують зворотний зв'язок, передають телеметрію та бойовий досвід польським інженерам. WB Group оперативно виправляє помилки програмного забезпечення, ліпить на свою продукцію золотий штамп «Combat Proven in Ukraine» (Перевірено боєм в Україні) і підписує багатомільярдні контракти з іншими країнами НАТО та Азії. Вони продають світу свій продукт, який доведений до ідеалу ціною життів українських пілотів безпілотних систем. Але ви не почуєте про це у промовах Навроцького чи Міллера. Вони конвертують наш біль у свій прибуток у повній тиші.
Наша здача вже виплачена!
Коли Лєшек Міллер істерично вимагає «повернути техніку», українська держава має поставити йому лише одне логічне запитання. Як саме він уявляє це повернення? Можливо, ми маємо зібрати обгорілий метал їхніх Т-72 десь під Вовчанськом, Роботиним чи Бахмутом і звалити його перед будівлею польського Сейму? А разом із цим металом — чи не хоче експрем'єр, щоб ми повернули йому попіл українських танкістів і пілотів, які згоріли заживо в цих машинах?
Справа в тому, що ці польські танки та літаки були знищені у боях, які дали Польщі абсолютний мир. Поки українські екіпажі гинули у польській броні, стримуючи російські дивізії, польські громадяни спокійно пили каву у Кракові, а польське Міноборони мало час підписувати контракти на нові «Абрамси». Україна не просто нічого не винна Польщі за цю зброю. Ми заплатили за їхню новітню армію кров'ю наших солдатів. Кожен польський танк, що згорів в українському степу, забрав із собою ворогів, які інакше розгортали б свої бригади на кордоні з Підляським воєводством.
Час дипломатичних реверансів минув. Якщо польські еліти хочуть спілкуватися з нами як власники ломбарду, наша відповідь має бути максимально реалістичною: "ваша модернізація, ваш експорт та ваш спокій оплачені українськими життями. Рахунок закрито. Більше ми вам нічого не винні."
