Головний редактор польського порталу Kultura Liberalna опублікував глибоку і мудру статтю під назвою "Польща не готова до суб'єктності України".
Переповім основні тези:
1. За межами Польщі історія з відбиранням ордену в Зеленського стала комунікаційним програшем.
2. Бо Польща стала поводитися так, "ніби переконання, що рація на нашому боці, мало бути достатньо, щоб світ був зобов'язаний пристати на наш погляд".
2. А для більшості західних суспільств на порядку денному значно важливіші для них проблеми, ніж суперечки щодо інтерпретації подій 80-річної давнини. Західні ЗМІ якщо й повідомляли про ці події, то це була бліда й незрозуміла інформація, надто на тлі ранішньої солідарності Польщі з Україною й без докладного знання історичного контексту.
3. Історія Речі Посполитої зазнала докорінного зламу після повстання Хмельницького. Власне, для РП саме воно стало "початком кінця". Сьогодні Східна Європа переживає новий "момент Хмельницького". Його суть в тому, що Україна з колишнього "молодшого партнера" перетворилася на геополітичного суб'єкта. Вона самотужки веде переговори з G7 та Е3; викликає захоплення в Вашингтоні; має унікальний для Європи бойовий досвід.
4. Тому, якщо Росія вийде з цієї війни ослабленою, Україна стане гравцем з власними амбіціями і власною історичною політикою. Польське суспільство наразі не готове до таких змін.
5. Ще одна помилка Польщі: розглядати політику як "бухгалтерську книгу", на підставі якої можна виставити "рахунок за солідарність". Але політика так не працює. Успішні не ті держави, що шукають можливості звести рахунки, а ті, що створюють довгострокову політичну кон'юнктуру на свою користь.
6. Після 2022 року Польща могла стати лідером і центром військової та (в перспективі) повоєнної співпраці в регіоні. Натомість спрацювала інша логіка: "раз ми допомогли, давайте швиденько чогось вимагати, від економіки й до політики пам'яті". Але держава, що так поводиться, не завойовує собі авторитет і неодмінно завершує розчаруванням.
7. Що слабше Росія, то гучніше польсько-українські суперечки. Адже польська підтримка України значною мірою базувалася на страху перед Росією. З іншого боку, Україна вже не потребуватиме Польщі так, як колись. І це може викликати обопільне розчарування: поляки вважатимуть українців "невдячними", а українці будуть переконані, що Польща не може змиритися з їхньою суб'єктністю.
*
Від себе додам лише одне: коментарями "між рядків" до останньої тези в цьому переказі (про мотиви обопільного розчарування) є, з одного боку, назва статті, а з іншого, теза, яку я переповів під номером 5. З цього порівняння видно, скільки рації в такому гіпотетичному прогнозі автор надає українцям, а скільки полякам.
