"Арешт Василя Гунька: захоплена держава проти народу" - Владислав Смірнов

Офіційна версія поліції вже розігнана в медіа: мовляв, Василь Гунько перебував у СЗЧ, чинив опір, погрожував правоохоронцям зброєю, тому його затримали, обрали заставу 166 тисяч гривень, електронний браслет, а до внесення застави — СІЗО.

Справа Гунька показує головне: в Україні народ досі не є господарем держави. Народ воює, народ ховає своїх синів, народ платить кров’ю, податками, нервами, розбитими родинами — а реальну владу над життям людини часто мають не громади, не Конституція і не закон, а закриті силові вертикалі, олігархічні групи, чиновницькі клани та їхні ручні виконавці.

Це і є інфільтрована держава.

Інфільтрована не лише агентурою ворога. Інфільтрована грошима, страхом, круговою порукою, феодальною логікою, безкарністю, службовою брехнею і презирством до українця як до джерела влади. Така держава використовує патріотичні слова, але боїться справжнього народовладдя. Вона говорить про націю, але давить тих, хто хоче повернути владу нації.

Василь Гунько просуває ідею народовладдя як вищої форми демократії — не декоративної демократії олігархічного типу, де народ раз на кілька років легалізує владу чужих груп, а реальної системи, де держава є інструментом народу. Його публічна діяльність пов’язана з Національною платформою народовладдя — народ має бути не статистом, а джерелом і контролером влади.

Це сигнал усім, хто говорить про народовладдя, про права військових, про зловживання в армійських структурах, про «Скелю», про олігархічну окупацію держави: мовчіть, або система прийде за вами.

Поліція вже дала свою версію: нібито чоловік відмовився виконувати законні вимоги, поводився агресивно, погрожував правоохоронцям, демонстрував предмет, схожий на рушницю, чинив опір; його затримали за ст. 208 КПК, а також відкрили провадження за ст. 345 ККУ. Але пресреліз поліції — це не істина. Це позиція однієї сторони. У державі, яка ще не остаточно перетворилася на каральну машину, істина встановлюється не дописом пресслужби, а доказами: відео, протоколами, ухвалами, адвокатами, судом, медичними оглядами, показами свідків і перевіркою законності кожної дії силовиків.

А тепер — версія людей, які спілкувалися з дружиною Василя Гунька.

За цією версією, Гунько — діючий військовий, якого вивели поза штат, а потім оголосили в СЗЧ. Зранку до нього приїхали невідомі й почали ламати двері. Коли дізналися, що в нього є зареєстрована зброя, вони поїхали. Потім, за словами очевидців, замість ВСП або ДБР прибула майор поліції, яка заявила, що ДБР «не має часу», тому справу передали поліції, і Василя забирають на 72 години до відділку. Він, за цією версією, поїхав із ними добровільно.

Якщо це правда, то перед нами не «затримання небезпечного злочинця». Перед нами силова операція з ознаками політичного тиску.

Далі — ще гірше. За словами дружини та очевидців, уночі до помешкання прибули СБУ та поліція з обшуком без належно пред’явленого рішення суду, з одним понятим, хоча дружина вимагала документи й адвоката. Вона зачинилася в квартирі та сказала, що впустить лише за наявності документів і в присутності захисника. Після цього, за цією версією, викликали КОРД: двері зламали, кинули світлошумову гранату, дружину військового побили, а обшук усе одно провели.

Це вже не просто «процесуальне питання». Це питання: чи існує в Україні недоторканність житла, право на адвоката, людська гідність і межа для силовика? Бо якщо силова група може вночі ламати двері до родини військового, якщо дружина військового може бути побита за вимогу показати документи, якщо обшук можна проводити так, ніби громадянин — це не суб’єкт права, а об’єкт зачистки, тоді проблема не в одному Гуньку. Тоді проблема в самій державній конструкції. У політичному сенсі Василь Гунько має всі ознаки політв’язня.

Це конфлікт між двома Українами: держави і народу.

Перша Україна — це Україна кабінетів, закритих домовленостей, кланів, силового тиску, пресрелізів замість правди, «своїх людей» у судах, медійного таврування, ручного правосуддя і страху перед організованим народом.

Друга Україна — це Україна народу, фронтовиків, волонтерів, родин загиблих, тих, хто витягує країну з руїни. Це Україна гідності, самоврядування, відповідальності, народного контролю, прямої демократії, реального суверенітету громадянина.

Василь Гунько опинився на лінії зіткнення цих двох непересікаючих площин. І його шлях- це шлях кожного українця, який ставить українські інтереси вище інтересів неукраїнської влади, олігархів, ОЗУ, які розривають і шматують нашу Батьківщину