Видання Al-Araby Al-Jadeed опублікувало вкрай тверезу статтю відомого аналітика Ібрагіма Фрейхата (Ibrahim Fraihat), яка чудово деконструює нинішню безвихідь Тегерана. Головна теза автора - Ормузька протока перетворюється з іранського стратегічного активу на тягар.
Як зазначає Ібрагім Фрейхат, блокування протоки виявилося ефективнішим за ядерну програму, на яку Іран витратив десятки мільярдів і роки санкцій. Перекриття протоки призвело до стрімкого зростання ціни на нафту і так налякало Дональда Трампа (той навіть згадав привид Великої депресії 1929 року), що Вашингтон змушений був сісти за стіл переговорів.
Втім, коли у вас у руках лише один успішний молоток, кожна проблема здається цвяхом, образно зазначає автор. Тегеран настільки увірував в ультиматум блокування протоки, що загнав себе у стратегічну залежність. Його поведінка стала на 100% передбачуваною.
Іранська гра ва-банк змусила Захід і регіон об'єднуватися. НАТО на саміті в Анкарі вперше жорстко зажадало відкрити протоку. Британія та Франція готові захищати судноплавство. Ба більше, Іран втрачає свого найближчого традиційного партнера - Оман, у чиїх водах Тегеран примудрився атакувати три судна.
Головний сюрприз для Ірану, який вони проґавили, - це адаптація ринку. Якщо в перші дні блокування (чотири місяці тому) нафта злетіла до $120, то сьогодні, попри обстріли танкерів, ціна впала до $79. Економічний шантаж слабшає з кожним днем.
Іран повторює класичну помилку США минулих років - ставку на голу жорстку силу за повної відсутності легітимного міжнародного наративу («м'якої сили»). Надмірне покладання на один важіль призвело до його ерозії. Ормузька протока перетворилася для Тегерана з інструменту стримування на стратегічні кайдани, які сковують маневровість самого режиму, підсумовує Фрейхат
