— Діду, а де козаки брали гармати й порох на самому початку Хмельниччини? — Грицько підкинув у вогонь сухого хмизу. — Невже все з собою з Січі везли?
Олекса стиха засміявся, затягуючись люлькою.
— З Січі багато не привезеш, малий. Головним козацьким арсеналом були панські замки. Багаті, ситі фортеці магнатів, де пороху й свиню за вуха не відтягнеш. От тільки здобувати їх доводилося не в чистому полі, а викурювати ворога з-за камінних мурів.
Восени 1648 року, після того, як коронне військо було вщент розгромлене під Пилявцями, хвиля козацького повстання докотилася до Волині. На шляху селянсько-козацьких загонів виросла Олика — одна з найсучасніших і найбагатших твердинь Речі Посполитої, яка належала могутньому роду князів Радзивіллів. Це був величезний чотирикутник із залізобетонних на той час бастіонів, глибоких ровів, викладених каменем, та десятків важких гармат. Навіть без самого князя фортеця мала сильний, добре озброєний гарнізоном замок, де сховалися сотні шляхтичів із навколишніх земель.
Місцеві козацькі загони не мали важкої артилерії, щоб пробити ці стіни лобом. Облога Олицького замку стала іспитом на витривалість та військову хитрість. Повстанці заблокували всі підступи до фортеці, відрізавши залогу від води та постачання. Почалася виснажлива психологічна війна.
Козаки діяли прагматично: замість кривавих і безглуздих штурмів під кулі, вони влаштовували постійні нічні рейди, тримаючи гарнізон у безперервному страху. Вони палили під забійними стінами мокру солому, пускаючи задушливий дим на бастіони, і перехоплювали будь-яких гінців, яких обложені намагалися відправити по допомогу. Олицький замок опинився в повній інформаційній та продовольчій ізоляції.
— Замок — то як залізна клітка, — зауважив Олекса, випускаючи цівку диму. — Ззовні не зайдеш, але й зсередини не вийдеш, коли навколо стоять козацькі застави. А голод і рев хворих коней за мурами б'ють по мізках шляхти сильніше за будь-які гарматні ядра.
За кілька тижнів такої блокади дух обложених остаточно зламався. Невдовзі козакам вдалося увірватися на околиці міста та підійти впритул до замкових воріт. Зрозумівши, що допомоги не буде, а запаси харчів танули на очах, залога Олики була змушена піти на переговори. Шляхта виплатила повстанцям величезний викуп золотом, провіантом і, головне, зброєю та порохом, які так були потрібні армії Хмельницького для походу на Львів та Замостя.
Олекса вибив попіл із люльки об камінь.
— Олика вистояла проти прямого штурму, але впала перед козацьким терпінням і прагматичним розрахунком. Тоді ми добре розжилися і порохом, і дукатами, показавши магнатам, що їхні хвалені бастіони безсилі, коли проти них піднімається вся земля.
Історія облоги Олицького замку доводить, що козацьке військо вміло перемагати не лише шаленими кінними атаками, а й тверезою облоговою стратегією. Вміння виснажити ворога, перекрити логістику та змусити капітулювати неприступну європейську фортецю без зайвих втрат — саме це робило Хмельниччину професійною війною, де розум важив не менше за відвагу.
