За статистикою Кембриджського університету, з VII століття кожен четвертий європейський монарх помирав не своєю смертю. На московії статистика ще гірша: там убивали кожного третього правителя, а з урахуванням замовчуваних та фальсифікованих смертей майже всі вони гинули в муках від неприродних причин.
1147 року шостий син Володимира Мономаха Юрій Долгорукий заснував москву на землях убитого ним боярина Степана Кучки, закликавши туди сіверського князя Святослава Ольговича («Прийди до мене, брате, в Москву»). Тричі намагаючись захопити київський престол, 1157 року Долгорукий був отруєний киянами, ставши першим у довгому списку вбитих московських правителів.
Його син Андрій Боголюбський переніс центр влади у Владимир-на-Клязьмі, взявши курс на деспотію. У 1169 році він жорстоко розграбував і спалив Київ, проте вже у 1170 та 1173 роках його війська зазнали нищівних поразок під Новгородом від Романа Великого та під Вишгородом від Мстислава Хороброго. У 1174 році через ці військові катастрофи владимирські бояри (нащадки Кучки) брутально вбили Боголюбського. У 1238 році його наступник Юрій Всеволодович відмовився від спільної боротьби проти монголів і загинув у бою з Ордою.
За 200 із гаком років ординської залежності 96 князів здійснювали вимушені поїздки до Орди, і кожен четвертий із них не повертався: 14 осіб було страчено, а щонайменше 9 — отруєно. Зокрема, у 1246 та 1263 роках в Орді отруїли Ярослава Всеволодовича та його сина Олександра Невського. У 1325 році Юрій московський обмовив Михайла Тверського перед ханом Узбеком, що призвело до страти Михайла; невдовзі син страченого Дмитро Грізні Очі зарубав Юрія прямо в Орді. Князь Іван Калита підставляв конкурентів під ординські удари й першим запровадив звичай писати заповіт перед візитом до хана, завдяки чому єдиний дожив до поважного віку (~60 років).
Останнім московським правителем, убитим у чесному бою з литовцями, був Михайло Хоробрит. Натомість під час внутрішньомосковської міжусобиці 1425–1453 років Василій московський осліпив на одне око Василія Звенигородського (Косого), а брат останнього, Дмитро Шемяка, у відповідь заліг Василія та залив йому очі розплавленим свинцем (Василій Тьомний). Згодом Василій Тьомний отруїв Шемяку миш'яком через новгородських бояр, а сам у 47 років помер від гангрени внаслідок «припалювання трутом» під час лікування туберкульозу.
Його син Іван III Великий перетворив московію на деспотію ординського типу, перетворивши підданих на безправних рабів. У 1480 році після «Стояння на Угрі» московія здобула незалежність від Орди. Сам Іван III помер сліпим і паралізованим у 65 років, проте його популярний син Іван Молодой помер за дивних обставин у 32 роки (лікаря стратили), а внук Дмитрій загинув у тюрмі у 25 років. Наступний цар Василій III помер у 54 роки від зараження крові через нарив.
Іван IV Грозний царював 50 років (з 1547 по 1584 — як абсолютний самодержець), відзначившись загарбницькими війнами, опричниною та кривавим геноцидом Новгорода у 1570 році. Із восьми його дітей пережили батька лише двоє: сина Івана цар особисто вбив під час сварки у 1581 році. Сам Грозний раптово помер у 1584 році у віці 53 років; радянська ексгумація 1960-х років виявила в його кістках кінські дози ртуті, миш'яку та свинцю, що вказує на повільне отруєння або наслідки лікування сифілісу.
Після його смерті розпочалася династична криза. Молодший син царя Дмитрій підозріло загинув у 1591 році в Угличі («впав на ніж»). Цар Федір I помер бездітним у 40 років у 1598 році, перервавши династію Мономаховичів. На трон зійшов Борис Годунов, але через голод, епідемії та похід Лжедмитрія I у 1605 році він раптово помер від отруєння. Його син Федір протримався лише 47 днів і був убитий разом із матір'ю.
У 1613 році на трон зійшов Михайло Романов, який одразу наказав повісити 3-річного сина Лжедмитрія I Івана (дитина померла від переохолодження). Середня тривалість життя царів Романових у перші півтора століття становила лише 39 років, а їхньою родовою хворобою стала гемофілія. Михайло помер у 49 років від водянки (1645), Олексій «Тішайший» — у 46 від інфаркту (1676), Федір III — у 20 від цинги (1682), а Іван V — у 29 від ймовірного отруєння (1696). Царівну Софію усунув від влади її зведений брат Петро I, запроторивши до монастиря, де вона й померла у 46 років.
Петро I знищив Запорозьку Січ та спалив Батурин, а помер у 1725 році у 52 роки після 15-годинної агонії від гнійного циститу, уремії та запущенного сифілісу (перед цим він власноруч замордував свого сина Олексія). Його дружина Катерина I померла у 1727 році у 43 роки від спивання та абсцесу легень. Останній Романов по чоловічій лінії, 14-річний Петро II, помер у 1730 році від гарячки на тлі хронічного алкоголізму. Анна Іоанівна померла у 1740 році під час чергового запою, призначивши спадкоємцем двомісячного Івана VI Антоновича. Через рік унаслідок перевороту владу захопила донька Петра I Єлизавета, яка заслала немовля-імператора до Шліссельбурга та наказала стерти будь-яку пам'ять про нього. Сама Єлизавета померла у 1761 році у 52 роки від численних виразок та кривавої блювоти, що натякало на отруту.
З цього моменту на трон зійшла німецька династія Гольштейн-Готторп-Романових. У 1762 році Катерина II за допомогою коханця Орлова скинула і вбила свого чоловіка Петра III (офіційно — «гемороїдальні кольки»). У 1764 році під час імітації визволення у фортеці вбили 23-річного Івана VI. Сама Катерина II померла у 1796 році у 67 років від інсульту. Його син Павло I у 1801 році був брутально вбитий гвардійськими офіцерами у власній спальні (удар попільничкою в скроню та задушення шарфом) за мовчазної згоди сина Олександра I.
Олександр I раптово помер у 1825 році в Таганрозі у 47 років після 12-годинної агонії від простуди (що породило версії про самогубство чи втечу в старецтво). Його брат Микола I («Палкін») помер у 1855 році у 58 років під час програної Кримської війни (за офіційною версією — від застуди, за поширеною — вчинив самогубство). Олександр II у 1881 році був розірваний бомбою народовольців і стік крові через гемофілію. Олександр III помер у 1894 році у 49 років від інфаркту нирки (нефриту).
Останній імператор Микола II Кривавий розпочав правління з Ходинської трагедії 1896 року, де в тисняві загинули тисячі людей. У липні 1918 року в Єкатеринбурзі більшовики розстріляли 50-річного Миколу II разом із дружиною, 13-річним хворим на гемофілію спадкоємцем Олексієм, доньками та слугами, а їхні тіла понівечили й залили кислотою, поставивши крапку в історії імперії.
Як думаєте, що чекає путіна?
