"Комсомольці-інфантилісти" - Андрій Коболев

Трохи бентежно спостерігати, як одні й ті ж самі люди спочатку роблять перебування на державних посадах максимально токсичним, використовуючи:

- абсурдно надмірне декларування,

- статуси пожиттєвих ПЕПів,

- критику ринкових зарплат,

- презумпцію винуватості будь-кого з державного сектору,

- і ще багато різних методик годування гівном,

А потім всі гуртом волають:

«ой, у нас тут система державного управління досягла дна».

А чого ще ви від цієї системи очікували за ситуації, коли людина, яка думає йти на посаду міністра, відразу збирає на заставу?

Де ви знайдете цих геніальних та прозорих менеджерів, які за 10% зарплатні в приватно у секторі будуть країну рятувати і паралельно на допити ходити?

Альо, Комсомольці-інфантилісти, ви нас так скоро в Північну Корею конвертуєте.

Хоча, може в цьому і є справжня місія?