У морозній тиші козацької вартівні над Дніпром стиха поскрипувала дерев'яна дубова лава, а в кутку важко дихала чавунна піч, відкидаючи червоні відблиски на розкладену на столі зброю.
— Дивись, хлопче, — сивий козацький старшина дістав із засапочника короткий ніж і став повільно стругати тріску для розпалу. — Батько Богдан будував Державу залізною рукою й дипломатичним хистом, а от його молодшому синові Юрієві гетьманська булава виявилася заважкою. І зламала його не лише велика політика, а й пристрасть, яка коштувала йому держави.
Доля Юрія Хмельницького — це суцільна трагедія людини, яка опинилася на чолі Гетьманщини у найбуремніші часи Руїни. Після смерті великого батька у 1657 році та короткого гетьманування Івана Виговського молодий Юрій у 1659 році знову отримав булаву. Проте йому катастрофічно бракувало батьківського авторитету, військового талант та політичного чуття.
Справжня катастрофа вибухнула під час його гетьманування на Правобережжі. Усе розпочалося з гострого конфлікту всередині генеральної старшини: Юрій Хмельницький заарештував власного генерального писаря Семена Богаченка. Проте далі події розгорталися не за законами військового часу, а за законами драматичного роману.
Поки Богаченко перебував під вартою, молодий гетьман пристрасно закохався у його дружину. Приватна пристрасть володаря швидко перетворилася на гучний політичний скандал. У козацькому середовищі XVII століття, де моральні норми та православна традиція були непорушним фундаментом, такий вчинок гетьмана сприйняли як пряме нехтування офіцерською честю та козацьким звичаєм.
Цей роман остаточно підірвав і без того хиткий авторитет Юрія Хмельницького серед старшини та рядового козацтва. У лавах козацької еліти спалахнуло глибоке обурення, яке переросло у відкритий розкіл. Бачачи тотальну втрату підтримки, військовий хаос та нездатність втримати ситуацію під контролем, восени 1662 року на раді в Корсуні Юрій Хмельницький офіційно зрікся гетьманської булави.
Не здатний витримати вагу сорому й політичного краху, син Богдана Хмельницького склав клейноди й прийняв чернечий постриг під іменем Гедеон у Смілянському монастирі, сподіваючись заховатися від світу за монастирськими стінами.
Старшина кинув тріску в піч, потираючи зашкарублі від морозу руки:
— Запом'ятай, хлопче: гетьманська булава вимагає від володаря не лише гострої шаблі, а й абсолютної дисципліни духу. Втратиш контроль над власними пристрастями — втратиш повагу товариства, а за нею й усю Державу.
