Радянські слідчі допитували його російською. Він — австрійський ерцгерцог, нащадок однієї з наймогутніших династій Європи — відповідав їм українською.
Для них він був Вільгельмом Габсбурґом. Для України назавжди залишився Василем Вишиваним.
Вільгельм народився 1895 року в родині австрійських Габсбурґів. Його батько мріяв про польську корону, у родині панували полонофільські настрої, а про українців юнак спочатку чув лише зневажливі розповіді. Їх називали розбійниками й небезпечним народом.
У сімнадцять років він вирішив побачити тих «розбійників» на власні очі. Інкогніто вирушив на Гуцульщину, оселився в домі місцевого селянина, їздив горами й придивлявся до людей.
Розбійників не знайшов.
Натомість відкрив для себе Україну.
Пізніше Вільгельм згадував, що повернувся з тієї подорожі зовсім іншою людиною. Він почав вивчати українську мову, читав твори Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Гната Хоткевича, Василя Стефаника та «Історію України» Михайла Грушевського.
Після військової академії ерцгерцог вирушив на фронт Першої світової. Під його командуванням опинилася сотня, сформована переважно з українців. Тоді українські вояки часто боялися відкрито називати себе українцями, адже це могло зробити їх політично підозрілими.
«Коли я признаюся до українського народу, то і вони можуть це сміло робити», — згадував Вільгельм.
Один із вояків подарував командирові вишиту сорочку. Вільгельм почав носити її під військовим одностроєм. Саме тоді серед січових стрільців його почали називати Василем Вишиваним.
У 1918 році він командував військовою групою, до якої входив Легіон Українських Січових Стрільців. Його навіть розглядали як можливого претендента на український престол. Згодом Василь Вишиваний став полковником Армії УНР, працював у Генеральному штабі та допомагав створювати військові навчальні заклади.
Коли Варшавський договір фактично залишив Галичину й Західну Волинь під владою Польщі, Василь Вишиваний на знак незгоди залишив службу. Цей вибір ще більше віддалив його від батька, який орієнтувався на Польщу.
Після поразки Української революції Василь Вишиваний жив у Відні, але не порвав зв’язків з українцями. Писав вірші українською і видав збірку «Минають дні…», присвятивши її борцям, які полягли за волю України.
Після Другої світової війни Василь Вишиваний опинився під пильною увагою радянських спецслужб.
У серпні 1947 року його заарештували у Відні, таємно вивезли до Києва й ув’язнили в Лук’янівській в’язниці. Звинуватили у шпигунстві та зв’язках з українським націоналістичним рухом і засудили до 25 років таборів.
До місця відбування покарання він уже не доїхав.
18 серпня 1948 року Василь Вишиваний помер у тюремній лікарні. Місце його поховання достеменно невідоме.
Він обрав українське ім’я, українське військо й українську мову — і залишився вірним цьому вибору до останнього подиху
