Від кого незалежні? Це дозволить зробити акцент на агресорі, який несправедливо уникав покарання, попри все що він робив до цього часу.
1991 рік. Чорновіл більш радикальний на відрив від москви. Кравчук - так сказати прагматичніший. Мабуть, знищення українців забулося настільки, що нащадки репресованих, заморених Голодомором думали, що з москвою можна надалі грати в братерство. По факту виглядало так: в твоїх батьків, дідів вивезли все зерно та забрали худобу, а ти думаєш, що можеш з мародерами прагматично будувати надалі стосунки. Твій батько або ти сам пройшов війну, в якій не тобі потрібно було разом з Гітлером ділити Європу. Ти, може бути, повернувся скаліченим у зруйноване власне місто - але надалі прагматично вирішив наводити мости так званої дружби з московитами.
Передумов для того, щоб ці потвори змінилися, не було ніяких. Там тільки порожні слова, "савєтскіє фільмы", сльозливий блеф про єдність, але Союз по факту - як тюрма, де є свій пахан. Ми всі були ув'язненими. В ув'язнених прав немає. Є хіба що право на працю для пахана, на "кормєжку", скільки дозволено. А надлишок москва відбере. Їй потрібніше. І в цьому вона була послідовна - треба було лише бути уважними. І якщо відриватися свого часу - то відриватися без очікувань, що з ними можна прагматично. Бо з ними не можна НІЯК - війна проти нас була справою часу.
Ми її отримали. Це як відкладена в часі біда, яка не була прожита достатньою мірою тоді - вона повернулася сьогодні помножена в кілька разів.
Сьогодні незалежність - це настільки значиме поняття, настільки не порожнє, що складно поховати його під байдужістю. Хоча є ще достатньо залишків совків, які саме це й роблять. Дивно було б пройти через таку історичну м'ясорубку, через яку пройшли ми - і не мати цих залишків. Вони на сусідній вулиці горлають російські пісні. Вони у владі будують оборутки. Вони одягають вишиванки, щоб бути непомітними. Але те, що вбити не можна було ні за часів гніту поляків, ні за часів гніту московитів - саме воно нас сьогодні боронить.
Значить, живе.
