Поки немає оприлюдненого документа, в якому Володимир Зеленський домовляється з Кремлем віддати Київ в обмін на особисту безпеку, політичний імунітет або збереження активів. Немає доказу, що така домовленість уже укладена, окрім прихованих поїздок лідора в Оман, Турцію та деінде. Але найсильніше обвинувачення проти цієї влади й не потребує, навіть, секретного протоколу.
Воно стоїть на документованій видній усім послідовності рішень. У 2022 році повний план оборони України був формально введений у дію вже після початку вторгнення. Південь зустрів російську армію без передбаченого планами угруповання. Відповідальність за Чонгар спустили до рівня командирів і сапера, який під вогнем намагався підірвати мости. Пізніше з’явилася непояснена заява про відмову України від частини майнових претензій за окупований Крим. Потім відмова від ленд-лізу.
У 2025 році президентська вертикаль спробувала підпорядкувати НАБУ і САП. У 2026-му кримінальні провадження вже дійшли до колишнього керівника Офісу президента, його заступників і високопосадовців самого Офісу.
Тепер (як і першого разу) Банкова знає про російське планування наступальної операції на Чернігівсько-Київському напрямку офіційно від розвідок партнерів. Отже, якщо столиця вдруге виявиться неготовою, це вже неможливо буде пояснити несподіванкою.
Питання томучи може нова національна катастрофа бути політично вигідною системі, яка боїться незалежного слідства, судів, післявоєнного аудиту та повернення з фронту людей, здатних запитати її про ціну всіх ухвалених рішень? - Так, авже ж.
Суспільство роками запитує: хто розмінував Чонгар?
За наявними відкритими матеріалами це питання сформульоване неправильно. Безпосередньо чонгарські мости — два автомобільні й один залізничний — залишалися замінованими. Мінування перевіряли незадовго до вторгнення, відповідні записи вносили до журналу, копію якого передали слідству. Проблемою була не відсутність вибухівки. Проблемою була відсутність розгорнутої держави за тією вибухівкою.
За планом командування на південному напрямку в мирний період мали перебувати дві повноцінні бригади й батальйон, а після початку бойових дій до них повинні були приєднатися ще дві бригади територіальної оборони. Насправді другої бригади взагалі не було, а наявні підрозділи були укомплектовані приблизно наполовину. Основна частина 59-ї бригади нараховувала близько 1300 військових, а 137-й батальйон морської піхоти — близько 300, половина з яких були строковиками. Цими силами мали закрити сотні кілометрів. Батальйон із трьохсот морпіхів утримував смугу завширшки 238 кілометрів.
На Херсонському напрямку проти трохи більш як тисячі українських військових діяли приблизно десять тисяч росіян, до 120 танків, близько ста артилерійських систем, десятки реактивних систем, літаків і гелікоптерів. Частини 59-ї бригади отримали наказ висуватися на оборонні рубежі лише 23 лютого. Більшість не встигла дістатися позицій до початку наступу й вступала в бій із маршу.
Іван Сестриватовський, який мав підірвати чонгарські мости, залишився біля них фактично сам. Після перших російських ударів радіозв’язок зник. Він кілька разів перепідключав систему підриву, але автомобільні мости не вибухнули. Заряди на залізничному мосту спрацювали, однак не спричинили необхідного руйнування. Три з чотирьох дамб вдалося підірвати, а Віталій Скакун ціною власного життя знищив Генічеський міст уже під російським вогнем.
Тобто російську армію мав зупинити не завчасно розгорнутий оборонний район, а окремий військовослужбовець із машинкою підриву, коли противник уже почав наступ.
Сержант не міг своїми руками виправити рішення, яких місяцями не ухвалювало найвище політичне керівництво.
Колишній командувач Об’єднаних сил Сергій Наєв стверджує, що до політичного рішення про застосування Збройних сил війська могли планувати оборону й готувати техніку, але не мали повноважень повністю залишати пункти постійної дислокації та розгортатися за планами воєнного часу. За його словами, 21 лютого він самостійно наказав підпорядкованим угрупованням висуватися, фактично перебравши на себе повноваження, яких формально не мав. Наєв заявив, що підготовлені плани не могли бути виконані через несвоєчасне та неповне розгортання військ. Указ про загальну мобілізацію, указ про застосування Збройних сил і рішення про введення в дію плану оборони України були датовані 24 лютого 2022 року. Причому повний план оборони за сценарієм повномасштабної агресії та зведений план територіальної оборони набули чинності лише о 23:00 24 лютого — коли російські війська вже прорвалися з Криму, захоплювали переправи й розгортали наступ углиб Херсонщини.
Не дивно, що розслідування від самого початку повели вниз. Провадження відкрили за статтями про військову недбалість і державну зраду, але в його первинній фабулі йшлося переважно про командування угруповання «Південь». Роль найвищого цивільного керівництва там не була предметом короткого опису. Головного безпосереднього свідка — Сестриватовського — ДБР допитало лише після публікації його інтерв’ю, більш ніж через рік після повернення з полону.
Зрадницьке політичне рішення про повне розгортання завідомо запізнилося, оборонне угруповання не відповідало затвердженому задуму, а слідство тривалий час шукало відповідальність нижче за рівень, на якому ухвалювалися рішення про мобілізацію, застосування армії та введення плану оборони. Якщо це була лише некомпетентність — має бути встановлено, хто і чому не виконав свій обов’язок.
Якщо ж рішення свідомо затримували попри розвідувальні попередження, очікувані напрямки удару та прохання військових про правовий режим для розгортання — тоді йдеться вже не про прорахунок, а про сприяння ворогові.
У травні 2022 року дипломатка й колишня заступниця міністра закордонних справ публічно заявила, що, наскільки їй відомо, Україна відмовилася від майнових претензій до Росії у справах, пов’язаних із Кримом і Донбасом у Європейському суді з прав людини. Вона окремо наголосила, що не знає причин такого рішення і дізналася про нього приблизно за пів року до виступу.
Сума у $135 мільярдів була приблизною оцінкою загальних економічних втрат України від окупації Криму, а не присудженою ЄСПЛ компенсацією і не підтвердженим розміром конкретної процесуальної вимоги. Станом на червень 2026 року офіційні матеріали ЄСПЛ показують, що справа «Україна проти Росії щодо Криму» все ще перебуває на стадії визначення справедливої сатисфакції. У рішенні по суті від 25 червня 2024 року Суд установив, зокрема, системну практику масштабної експропріації майна, але питання компенсації тоді залишив невирішеним.
Що саме мала на увазі Зеркаль під відмовою від майнових претензій? Чи йшлося про вимоги щодо державного майна, про окремі категорії компенсацій, про зміну процесуальної позиції або про перенесення вимог до інших судових механізмів? Хто ухвалив це рішення? На підставі якого юридичного висновку? Чи було воно погоджене Кабінетом Міністрів? Якою була оцінка активів, від вимог щодо яких могли відмовитися? Чи зберігається можливість їх стягнення через інші міжнародні провадження?
Якщо її слова відповідали дійсності, суспільство має знати, хто отримав право розпорядитися майновими вимогами України до агресора і чому це було зроблено без публічного пояснення.
Право України на компенсацію не є приватним активом переговорника і жодна посадова особа не має мандата таємно обмінювати державні вимоги на політичні домовленості, персональні гарантії або тимчасове покращення відносин із зовнішніми партнерами.
Коли слідство дійшло до Офісу президента, Офіс пішов на слідство. Щоб оцінити, як Банкова діятиме під час нової катастрофи, не потрібно гадати. Достатньо подивитися, як вона вже діяла, коли незалежне слідство наблизилося до її оточення.
21 липня 2025 року СБУ, ДБР та Офіс генерального прокурора провели щонайменше 70 обшуків, пов’язаних із працівниками НАБУ. Слідчі дії охопили щонайменше 15 співробітників Бюро. За інформацією самого НАБУ, частина обшуків проводилася без судових ухвал, а паралельна перевірка працівників із доступом до державної таємниці могла розкрити СБУ інформацію про поточні й заплановані операції НАБУ та САП.
Уже наступного дня президентська більшість ухвалила законодавчі зміни, які, за спільною оцінкою НАБУ і САП, фактично знищували їхню незалежність. Генеральний прокурор отримував доступ до справ НАБУ, право давати детективам обов’язкові вказівки, змінювати підслідність, передавати провадження іншим органам і в окремих випадках закривати їх. Зеленський підписав закон. Відновити незалежність органів його змусили не внутрішнє каяття, а масові протести та різка реакція європейських партнерів.
Це була завершена спроба поставити антикорупційне слідство під контроль політично призначеного прокурора. Спроба провалилася лише тому, що суспільство вийшло на вулиці, а Європа пригрозила наслідками. І тепер зрозуміло, чому незалежність НАБУ становила для Банкової таку небезпеку.
За офіційними результатами НАБУ і САП за перше півріччя 2026 року, колишньому керівникові Офісу президента повідомлено про підозру в легалізації понад 460 мільйонів гривень, частину яких, за версією слідства, було одержано через корупційну схему в «Енергоатомі». Колишнього заступника керівника ОП підозрюють у заволодінні понад 141 мільйоном гривень виплат за «зеленим» тарифом. Ці підозри не є вироками, але вони означають, що слідство вже дійшло до самого ядра президентської вертикалі.
У серпні 2026 року НАБУ і САП повідомили про викриття іншої злочинної організації, яка, за версією слідства, діяла за участю високопосадовців Офісу президента, чинних і колишніх народних депутатів та інших осіб. Їм інкримінують рейдерське захоплення підприємств, втручання в інформаційні системи Міністерства юстиції, підроблення судових рішень і документів, спробу заволодіння київською нерухомістю, легалізацію 150 мільйонів гривень та підготовку викрадення людини. Вину кожної особи має встановити суд, але масштаб і рівень фігурантів уже не дозволяють списати все на випадкового корупціонера. Колишній керівник ОП, його заступники, міністри й високопосадовці Офісу в кількох окремих провадженнях — це вже цілий клан влади, охоплений кримінальним слідством.
Чому катастрофа може бути вигідною Банковій
Нова російська атака сама по собі не ліквідує НАБУ.
У 2022 році Бюро зберегло матеріали проваджень, перемістило роботу зі столиці та вже у квітні–червні повідомило про підозри 22 особам і направило до суду 13 справ щодо 38 обвинувачених. Тому російський танк біля будівлі НАБУ не означає автоматичного зникнення слідства. Їх закривають посадовці, які отримують під час воєнного хаосу можливість назвати будь-яке розслідування загрозою національній єдності.
Під час наступу на Київ можна евакуювати установи, заблокувати реєстри, змінити підслідність, зупинити роботу судів, ізолювати прокурорів, засекретити рішення, передати матеріали «тимчасовим координаційним органам» або фізично розірвати ланцюг між детективом, доказом, свідком, прокурором і Вищим антикорупційним судом.
Те, що в нормальнішій ситуації викликало протести й міжнародний скандал, під час битви за столицю можна назвати «надзвичайним управлінням», «боротьбою з агентурою» або «захистом державної таємниці».
У липні 2025 року президентська вертикаль уже намагалася отримати контроль над справами НАБУ без російських військ під Києвом.
Чому суспільство має повірити, що та сама система не скористається реальною воєнною катастрофою, якщо вона дасть їй незрівнянно більше повноважень і значно менше контролю?
Функціональна Україна для цієї верхівки небезпечна. Вона означає продовження розслідувань, суди ВАКС, парламентський контроль, аудит рішень 2022 року, майбутні вибори та повернення з фронту військових, які знають, чого насправді коштували державі корупція, некомпетентність і кадрова лояльність.
Катастрофа, навпаки, може все списати. Вона дає нескінченний воєнний стан, максимальну секретність, відкладені вибори, придушення протестів, надзвичайну вертикаль і готову відповідь на будь-яке запитання: «Не на часі, ворог біля столиці». Закон про мобілізацію 2024 року не встановив граничного строку служби для мобілізованих, а норму про звільнення після 36 місяців прибрали з остаточного тексту. Немає доказу таємного наказу фізично знищити добровольців 2022 року. Але політичний результат очевидний: люди, які врятували державу, залишаються без гарантованого строку повернення, тоді як верхівка, яку вони захистили, зберігає владу, активи та контроль над силовою системою.
Українців, які зірвали першу російську спробу, перетворили на безстроковий ресурс другої. У 2022 році Кремль планував не просто захопити територію. Британський уряд ще до вторгнення повідомляв про російський задум установити в Києві проросійське керівництво. Подальше дослідження RUSI показало, що Москва розраховувала провести вторгнення приблизно за десять днів, швидко захопити столицю, окупувати країну й створити умови для її подальшої анексії.
Кремлю потрібен Київ як печатка української державності. Як ключ до Руси, гештальт якої Московія не може закрити без столиці міст руських. До того ж, контрольована Росією адміністрація в окупованій столиці могла б проголосити «мир», «визнати» Крим російським, погодитися з анексією інших захоплених областей, оголосити український спротив незаконним і звернутися до російської армії з проханням залишитися для «стабілізації». Такі рішення не матимуть законної міжнародно-правової сили. Але Москва використовуватиме їх для пропаганди, тиску на партнерів, виправдання окупації й розколу міжнародної коаліції.
Для цього Кремлю не обов’язково потрібен особистий підпис Зеленського. Достатньо паралізувати законні органи влади й посадити в Києві залежну групу з українськими печатками.
Але існує і темніша версія: особисті гарантії частині української верхівки, безпечний виїзд, збереження майна або місце в «перехідному процесі» в обмін на дезорганізацію оборони, припинення спротиву чи політичне оформлення територіальних поступок. Доказів укладення такої угоди зараз немає, але вони з’являться, це вже не буде «важким компромісом» або «болючим миром». Це буде державна зрада в її прямому значенні.
Друга спроба вже не може бути несподіваною. 20 травня 2026 року Зеленський офіційно повідомив, що Ставка детально проаналізувала розвідувальні дані про російське планування наступальних операцій на Чернігівсько-Київському напрямку. Було заявлено про збільшення українських сил і додаткові непублічні завдання розвідці.
Одночасно біля Гомеля формується 37-ма окрема десантно-штурмова бригада. Один батальйон уже створений, набрано офіцерів і особовий склад, формуються інший батальйон, артилерійські, зенітні, розвідувальні та забезпечувальні підрозділи. Майбутній район дислокації розташований приблизно за 40 кілометрів від українського кордону.
У Гомельській області будується закритий військовий об’єкт із власною залізничною інфраструктурою. Проєкт передбачає колію, на якій можна розмістити до 60 вагонів — військовий ешелон або його основну частину, а також платформи й рампи для розвантаження колісної та гусеничної техніки, внутрішні дороги, освітлення і маневровий зв’язок. Це інфраструктура не для параду, а для швидкого приймання, розвантаження та подальшого висування військ.
Отже, як і першого разу влада знає про російський план. Вона знає напрямок. Вона бачить створення білоруської військово-логістичної архітектури. Вона має досвід Чонгара...
І вона вже один раз продемонструвала, як поводиться, коли її власному виживанню загрожує незалежне розслідування.
Тому питання оборони Києва не може залишатися закритою справою тієї самої вертикалі, чиї дії потенційно доведеться розслідувати після нової катастрофи.
Потрібен незалежний аудит рішень 2021–2022 років — від розвідувальних попереджень і прохань військових до дат політичних рішень про розгортання. Необхідно встановити, чому розслідування Чонгара концентрувалося на військових виконавцях, а не на всьому ланцюгу державного управління. Держава повинна оприлюднити юридичне пояснення своєї позиції щодо майнових вимог за Крим. НАБУ, САП і ВАКС мають отримати захищену систему безперервності роботи, яку не можна буде скасувати президентським рішенням під приводом евакуації. Будь-які зовнішні гарантії українським посадовцям мають бути відокремлені від переговорів про території, припинення спротиву та антикорупційні провадження.
Чонгар є прецедентом того, як політична система запізнюється з рішеннями, залишає військових утримувати неможливий фронт, а потім спускає відповідальність до сапера, комбата й генерала. У 2022 році українське суспільство врятувало державу від російського плану швидкої окупації.
У 2025 році воно врятувало антикорупційну систему від президентського контролю. Двічі самі громадяни були змушені рятувати Україну від наслідків рішень її власної владної неукраїнської верхівки.
Третього випробування може не витримати вже сама держава.
І не кажіть, що вас не попереджали...
