Антикорупційні викриття не наближають капітуляцію України.
Навпаки. Вони роблять її для влади політично небезпечнішою.
Бо після всього, що українці почули й побачили про корупцію у владному оточенні, будь-яка спроба «здатися заради миру» ризикує отримати дуже просту народну назву:
«Накралися — і здалися».
І цього на Банковій не можуть не розуміти.
Зеленському можна закидати багато чого, але точно не нездатність відчувати суспільні настрої.
Кілька разів влада вже відступала від рішень, які могли мати дуже важкі наслідки для країни, коли ставало зрозуміло, що суспільство їх не прийме.
Так було у 2019 році зі спробами рухатися за російським прочитанням Мінських домовленостей.
Так було зі Стамбулом.
Так сталося зі спробою знищити незалежність НАБУ і САП.
Звісно, щоразу працював не один фактор. Позиція партнерів. Позиція військових. Ризик втрати міжнародної допомоги. І — позиція українського суспільства.
Саме тому дедалі популярніша версія, ніби антикорупційні розслідування — це спосіб Вашингтона «примусити Зеленського до капітуляції», має фундаментальну проблему.
Вона перевертає причинність.
Що більше суспільство дізнається про корупцію у владному оточенні, то дорожчою для влади стає будь-яка спроба здати українські інтереси.
Бо тоді дві історії — про корупцію і про капітуляцію — неминуче складуться для мільйонів людей в одну:
«Накралися — і здалися».
Тому антикорупційні викриття не збільшують простір для капітуляції.
І якщо НАБУ та САП змушують чиновників пам’ятати, що таємне стає явним, що домовленості можуть бути записані, а коли стане гаряче — рятувати тебе ніхто не захоче, це Україні тільки на користь.
Бо вкрадені гроші — це не абстрактна «корупція».
Це гроші, які не пішли на армію. На захист громад. На енергетику. На здатність України вистояти.
Тому хай НАБУ і САП роблять свою роботу.
Україну послаблюють не викриття корупції.
Україну послаблює корупція.
