— Діду, а чи правда, що наше козацьке злучення теж будувало прокляте болотяне місто на півночі, яке Петро I заклав на чужих кістках? — Грицько підкинув сухих гілок у вогнище, і іскри з тріском злетіли до ночного неба. — Як вони там опинилися і чого гетьман їх туди відправляв?
Олекса повільно випустив з люльки клубок сизого диму, важко зітхнув і мовив:
— Було таке, малий, було, і це один із найстрашніших епізодів нашої підневільної доби під московським ярмом. Почалося все 1703 року, коли цар петро заклав на болотах у гирлі Неви місто санкт-петербург. Для його зведення імперії потрібна була величезна, просто невичерпна маса робочих рук, адже місто будувалося на смертоносних топях, де люди гинули тисячами від хвороб, голоду і виснажливої праці.
Козаки з гетьманщини опинилися там за наказом московського царя, який перетворив автономне козацьке військо на безправну будівельну силу. У ті роки гетьман Іван Мазепа опинився у страшному пастковому стані. З одного боку, московський цар петро I постійно вимагав усе нових і нових мобілізацій козацьких полків на далекі північні будівництва та війни зі шведами, погрожуючи повним знищенням гетьманщини. З іншого боку, Мазепа, бачачи повне зневаження прав України, намагався маневрувати, але був змушений підкорятися наказу царя і відправляти на північ тисячі козаків-робітників та інженерні команди.
Козаки з'явилися на берегах Неви у складі так званих збірних корпусів та робітних команд у найтяжчі роки — з 1707 по 1709-й, а також у попередні хвилі мобілізацій. Їх гнали туди за тисячі кілометрів від рідних домів пішими етапами. Уяви собі їхню долю на прикладі реального козака Семена Чуба з-під Полтавщини, з Хорольського полку. У 1708 році разом з іншими побратимами його у складі тисячного загону загнали на осушення боліт та зведення фортечних валів майбутнього санкт-петербурга.
Семен та його товариші жили в земляних бараках по щиколотку в крижаній воді, харчувалися гнилими сухарями, хворіли на цингу та гарячку. Лопатами, голими руками й на собі у мішках вони тягали землю для фундаментів палаців та бастіонів. За свідченнями тогочасних очевидців і скаргами старшини до гетьмана, через нелюдські умови праці, люті північні морози та відсутність нормальної їжі до третини козаків з Полтавщини, Чернігівщини та Київщини лягали навічно в мерзлу болотяну землю.
Саму тому й кажуть із гіркотою, що санкт-петербург побудований на козацьких кістках. Московська імперія зводила свій столичний фасад, щедро заливаючи його кров'ю та потом українських робітників, яких царський уряд сприймав лише як витратний матеріал. Семен Чуб, на щастя, вижив у тому пеклі й 1709 року повернувся додому на Полтавщину хворим, виснаженим, але живим, заставши вже зовсім іншу війну — повстання Мазепи проти петра та розгром під Полтавою.
— Бачиш, Грицю, — підсумував Олекса, дивлячись у полум'я. — Московити завжди будували свої величні міста не своєю працею, а женучи в кайдани вільних людей з чужих земель. Але ніякі болота і палаци не стерли пам'яті про те, якою страшною ціною платила Україна за чужу імперську пиху.
На зображенні показано картину художника Олександра Моравова «Будівництво Ладозького каналу» (1910 рік).
Основні факти про зображення та подію:
Автор і рік: Олександр Моравів, 1910 рік.
Сюжет: Зображено важку примусову працю робітників (зокрема й українських козаків) на ритті Ладозького обводного каналу за часів російської імперії.
