Тімоті Ґартон Еш згадує, що після падіння Берлінського муру та розпаду комуністичних режимів у Європі панувало переконання в незворотності перемоги ліберальної демократії. На початку 2000-х років західні еліти повірили, що історія й надалі розвиватиметься на їхню користь, а свобода та європейська інтеграція поступово поширюватимуться світом.
На думку історика, саме ця самовпевненість стала однією з головних помилок Заходу. Ліберальний порядок зіткнувся одночасно із зовнішніми та внутрішніми викликами.
Першим викликом стала реваншистська політика путіна, який не змирився з наслідками розпаду радянської імперії. Другим – світова фінансова криза 2008 року та подальша боргова криза єврозони, що оголили проблеми неоліберальної економічної моделі, насамперед глибоку економічну нерівність. Третім чинником стало стрімке піднесення Китаю як глобальної наддержави, здатної запропонувати альтернативу західній системі.
Ґартон Еш називає китайську модель "авторитаризмом розвитку". Її привабливість полягає в тому, що вона демонструє можливість економічного зростання без демократичної політичної системи.
Для багатьох країн Африки та Південної Америки Китай сьогодні може виглядати привабливішим за Сполучені Штати, де останніми роками грубо порушувалися демократичні норми.
Історик не вважає, що світ повернувся до ідеологічного протистояння 1930-х років, коли комунізм і фашизм претендували на роль майбутнього людства. Сьогодні, на його думку, небагато хто сприймає путінську росію як взірець майбутнього, а Китай не обов'язково викликає таке захоплення, як колись комуністична ідеологія.
Головна проблема полягає в іншому: дедалі більше людей переконуються, що західний демократичний капіталізм не забезпечує обіцяного добробуту. І, визнає історик, ці претензії часто мають реальні підстави.
Трамп зруйнував довіру Європи до американських гарантій безпеки
Результати проміжних виборів у США, які послабили позиції Дональда Трампа, Ґартон Еш сприймає позитивно. Проте він застерігає європейців від надмірного оптимізму. Навіть якщо Конгрес обмежить свободу дій адміністрації у фінансових питаннях, Трамп збереже контроль над зовнішньою політикою. Історик вважає, що американський президент і надалі намагатиметься нав'язати Україні мир на умовах фактичної капітуляції, зокрема через своє прагнення здобути Нобелівську премію миру.
Ґартон Еш також згадує про плани Трампа провести тристоронній саміт із путіним і Сі Цзіньпіном у китайському Шеньчжені. Він називає цю ініціативу пародією на Ялтинську конференцію 1945 року, коли великі держави домовлялися про повоєнний світовий порядок.
На його переконання, Європа не повинна розраховувати, що зміна політичної влади у Вашингтоні автоматично відновить колишні трансатлантичні відносини.
Історик нагадує, що від 1945 до 2025 року європейська безпека фактично будувалася під американською безпековою парасолькою. Тепер довіра до того, що США виконають свої зобов'язання за статтею 5 Північноатлантичного договору, серйозно підірвана.
Як приклад він наводить можливу російську операцію проти естонського міста Нарва. Європейці більше не можуть бути впевнені, що в разі такого нападу Вашингтон справді прийде на допомогу союзникам.
За оцінкою Ґартона Еша, політичні процеси у США після 2016 року фактично зруйнували Захід як єдиного геополітичного гравця.
Водночас він бачить у цій кризі можливість для Європи нарешті створити власну потужну систему оборони, зміцнити стратегічну автономію та розширити співпрацю з іншими демократичними державами середньої сили – Канадою, Австралією та Японією.
Історик сподівається, що у січні 2029 року президентом США може стати політик-інтернаціоналіст від Демократичної партії, наприклад, Піт Буттіджедж або Джон Оссофф. Проте європейська стратегія не повинна залежати від такого сценарію.
Україна може перемогти, навіть не повернувши всі окуповані території
Однією з центральних тем інтерв'ю стала війна росії проти України. Ґартон Еш вважає, що за умови рішучішої підтримки України адміністрацією Байдена та європейськими урядами в перші місяці повномасштабної війни сьогодні можливості для завершення війни могли б бути іншими.
Історик розмежовує справедливий і реально досяжний мир. Справедливе завершення війни, наголошує він, передбачало б повернення Україні всіх її суверенних територій і суд над путіним у Гаазі. Проте зараз такий сценарій він вважає недосяжним.
Натомість реалістичним результатом війни Ґартон Еш називає збереження сильної, суверенної та незалежної України, яка рухатиметься до членства в Європейському Союзі, навіть якщо вона де-факто погодиться на втрату приблизно п'ятої частини своєї території, яку нині окупує росія.
На його переконання, такий результат буде перемогою України та величезною поразкою путіна.
Історик пояснює це імперським світоглядом російського президента. Для путіна росія без підпорядкованої України не може залишатися тією імперією, яку він прагне відновити. Тому саме існування незалежної, сильної та орієнтованої на вступ до ЄС української держави означатиме крах його стратегічного задуму.
Водночас Ґартон Еш не бачить ознак того, що кремль готовий до серйозних мирних переговорів.
Він переказує розмову свого знайомого з одним із лідерів Центральної Азії, який добре знає путіна. На запитання, коли російський президент погодиться на реальні переговори, співрозмовник відповів, що це станеться лише тоді, коли його генерали скажуть йому, що росія програє війну.
Поки що, за оцінкою британського історика, путін не вважає, що програє війну. Хоча економічна ситуація в росії погіршується, вона ще не настільки критична, щоб спричинити масові протести або розкол правлячої еліти.
Саме тому Ґартон Еш закликає європейські держави подвоїти підтримку України. Він також сподівається, що Конгрес із більшістю демократів схвалить додатковий пакет допомоги Києву.
росія може спробувати довести, що НАТО є паперовим тигром
Британський історик попереджає, що загроза російської агресії проти європейських держав продовжує зростати. росія активізує гібридні операції, зокрема атаки із застосуванням безпілотників. Як приклад він згадує інцидент із дронами, спорядженими вибухівкою, в аеропорту Лейпциг/Галле.
Ґартон Еш не виключає, що путін може наважитися на обмежену військову операцію проти території однієї з держав НАТО. Серед потенційних цілей він називає норвезький архіпелаг Шпіцберген та естонську Нарву, де більшість населення становлять етнічні росіяни.
Метою такої операції, на його думку, було б не захоплення великої території, а демонстрація неспроможності НАТО захистити своїх членів за президентства Трампа. Якщо Альянс не зможе належно відреагувати на обмежену російську агресію, це підірве довіру до всієї системи колективної безпеки.
Тому найкращою відповіддю на російську загрозу історик знову називає посилення підтримки України, яка вже стримує російську військову експансію.
Європі загрожує перемога націоналістичних популістів
Внутрішньополітичну ситуацію в Європі Ґартон Еш оцінює не менш тривожно, ніж зовнішні загрози. На його думку, європейська соціальна модель опинилася під тиском кількох довгострокових проблем: старіння населення, великих витрат на соціальне забезпечення, високих державних боргів та дедалі гострішого негативного ставлення до імміграції.
Водночас саме трудова міграція необхідна багатьом європейським державам для підтримання економіки та пенсійних систем. Ці суперечності активно використовують націоналістичні й популістські партії, які виступають проти ліберальної демократії та міграції.
Історик звертає увагу на масштабний виборчий цикл у Європі. Він згадує успіхи німецької "Альтернативи для Німеччини", майбутні вибори в Іспанії, Франції, Італії та Польщі. Особливе занепокоєння викликає Франція, де, за його оцінкою, Марін Ле Пен може перемогти на президентських виборах.
Ґартон Еш вважає, що до кінця 2027 року політичний ландшафт Європи може радикально змінитися, а націоналістичні популісти отримають значно більший вплив на управління Європейським Союзом.
Він пояснює цю небезпеку на прикладі італійської прем'єрки Джорджі Мелоні. На думку історика, Мелоні відійшла від частини своїх попередніх радикальних позицій і змушена пристосовуватися до політичного центру ЄС, оскільки потребує європейських фінансових ресурсів.
Однак ситуація зміниться, якщо в Європейському Союзі з'явиться одразу кілька урядів, подібних до італійського. Ґартон Еш формулює цю проблему через протиставлення: одна Мелоні змушена адаптуватися до Європейського Союзу, але п'ять Мелоні вже зможуть змінити сам Європейський Союз.
Ґартон Еш вважає, що за нинішнього співвідношення політичних сил націоналісти мають більше шансів на перемогу. Як історик, він не дивується такій перспективі після тривалого періоду домінування ліберального порядку. Водночас цей результат не є неминучим. На його думку, мобілізація виборців, особливо молодих європейців, ще може змінити результати майбутніх виборів.
Ліберали припустилися помилки, віддавши патріотизм і національні почуття правим
Окрему увагу Ґартон Еш приділяє проблемі політичного лідерства. Він згадує часи Вацлава Гавела, Леха Валенси та інших діячів, які поєднували моральний авторитет із політичною боротьбою за свободу. На думку історика, сучасній Європі бракує не лише харизматичних лідерів, а й переконливих ідей оновлення ліберального суспільства.
Серед політиків, які демонструють певний потенціал, він називає Каю Каллас, прем'єр-міністерку Данії Метте Фредеріксен та британського прем'єра Енді Бернема. Останнього історик відзначає за розуміння необхідності відновлення тісних відносин Великої Британії з Європою, а також за здатність налагоджувати емоційний зв'язок із виборцями.
Ґартон Еш вважає, що однією з найбільших стратегічних помилок ліберальних політиків стала відмова від власної патріотичної риторики. Упродовж тривалого часу ліберали фактично залишали правим політичним силам теми національної ідентичності, патріотизму та емоційної солідарності.
Натомість демократичні політики повинні навчитися пропонувати власну модель ліберального патріотизму, яка поєднуватиме любов до країни із захистом свободи, демократії та відкритого суспільства. Важливою складовою цього завдання історик називає інтеграцію мігрантів.
Він нагадує, що за останні шість десятиліть європейські суспільства кардинально змінилися. Якщо на початку 1970-х років люди з міграційним походженням становили приблизно одну двадцяту населення типової західноєвропейської країни, то сьогодні їхня частка зазвичай становить від 20 до 25% населення, серед молоді – третину, а у великих містах – половину.
На його думку, Європа протягом останніх десятиліть приділяла недостатньо уваги інтеграції новоприбулих. Тому надалі міграція має бути краще впорядкованою, а держави повинні значно більше інвестувати в інтеграцію.
Як приклад відносно успішної моделі історик називає Велику Британію, де британська ідентичність історично є багатонаціональною та достатньо гнучкою.
Brexit залишається стратегічною помилкою Великої Британії
Ґартон Еш різко критикує рішення Великої Британії залишити Європейський Союз. Він називає Brexit наслідком політичної дурості британських еліт, зокрема Боріса Джонсона та Майкла Гоува.
На переконання історика, країна досі не оговталася від економічних і політичних наслідків цього рішення. Він стверджує, що більшість британців тепер оцінюють вихід із ЄС як помилку, а більшість вітала б повернення країни до Союзу.
Проте швидке відновлення членства є малоймовірним.
По-перше, переговори про повторний вступ будуть складними, а умови, ймовірно, менш вигідними, ніж ті, які Велика Британія мала до Brexit.
По-друге, британські політичні партії залишаються розділеними в питанні європейської інтеграції.
Історик прогнозує, що на наступних британських виборах, імовірно у 2029 році, проєвропейські сили конкуруватимуть із правими партіями, які й надалі використовуватимуть антиєвропейську риторику.
На його думку, для формування стійкої політичної більшості на користь повернення до ЄС може знадобитися від п'яти до десяти років.
Китай може спробувати підкорити Тайвань без великої війни
Ґартон Еш також розглядає наслідки ослаблення американських гарантій безпеки для Індо-Тихоокеанського регіону. На його думку, Сі Цзіньпін уважно вивчає війну росії проти України та може дійти висновку, що пряме військове вторгнення на Тайвань пов'язане з надмірними ризиками.
Водночас китайське керівництво може зробити ставку на тривалий економічний і політичний тиск, поступово обмежуючи свободу дій Тайваню. Мета такої стратегії – домогтися підпорядкування острова без масштабної війни та без прямого втручання США.
Ґартон Еш наголошує, що Японія, Південна Корея та Австралія стикаються з тією самою проблемою ненадійності американських гарантій, що й європейські союзники. Однак Європа має одну важливу перевагу: діючи спільно, європейські держави здатні виступати як велика геополітична сила.
Світ уже став постзахідним
Наприкінці інтерв'ю Ґартон Еш формулює одну зі своїх головних тез: Захід більше не має достатньої економічної та політичної сили, щоб самостійно визначати розвиток міжнародної системи. На його думку, це стало особливо очевидним після запровадження масштабних санкцій проти росії.
Попри безпрецедентний економічний тиск, російська економіка протягом перших двох-трьох років війни показувала кращі результати, ніж економіки багатьох західних країн. Історик пояснює це не лише підготовкою кремля до санкцій і діями вправних російських економічних управлінців, а передусім підтримкою з боку незахідних держав.
Китай забезпечував росію торгівлею та технологіями, Індія купувала нафту, від якої відмовилися західні країни, а Туреччина, Бразилія та Південна Африка також допомагали зберігати економічні зв'язки.
За оцінкою Ґартона Еша, вперше щонайменше за два століття провідні незахідні держави володіють достатніми ресурсами, щоб урівноважувати вплив Заходу, якщо діятимуть спільно або принаймні в одному напрямку.
Це означає, що західним санкціям і політичному тиску стало складніше досягати результатів, можливих у попередні десятиліття.
Водночас Європа опинилася перед безпрецедентним потрійним викликом: росія загрожує їй у військовій сфері, Китай – в економічній, а Сполучені Штати за президентства Трампа – у політичній.
Історик порівнює сучасну ситуацію з колоніальною боротьбою європейських держав за Африку в XIX столітті. Тепер, за його словами, розпочинається своєрідна "боротьба за Європу", коли зовнішні держави прагнуть посилити свій вплив на європейські економіки, інфраструктуру та політику.
Ознаки цього вже помітні на Балканах, в Угорщині, Греції та інших частинах континенту. Якщо раніше Європа протягом століть виступала одним із головних суб'єктів світової історії, то тепер ризикує перетворитися на об'єкт геополітичних амбіцій інших великих держав.
Ґартон Еш пов'язує цю небезпеку також із внутрішньою кризою західних демократій. На його думку, Сполучені Штати вже досить далеко просунулися шляхом до олігархії, коли великі гроші дедалі сильніше впливають на політичні процеси. Як приклад він згадує Ілона Маска, чиї 500 млн доларів політичних витрат цього разу не визначили підсумку виборів, хоча в багатьох інших випадках гроші відігравали вирішальну роль. Історик нагадує, що ще Аристотель визначав олігархію через владу багатих. У Європі однією з найгостріших структурних проблем стала недоступність орендного житла для молоді, особливо у великих містах. На думку Ґартона Еша, доки західні демократії не подолають ці проблеми, породжені економічною та політичною моделлю останніх десятиліть, зберігатимуться передумови для повернення трампізму навіть без самого Трампа.
Історик застерігає, що без розв'язання цих структурних проблем ліберальна демократія залишатиметься вразливою до нових хвиль авторитарного популізму.
Вихід він бачить у зміцненні європейської оборонної та економічної самостійності, оновленні демократичної політики, відновленні довіри громадян до ліберальних інституцій і створенні тіснішого союзу демократичних держав.
Головний висновок Ґартона Еша полягає в тому, що Європа більше не може покладатися на автоматичну підтримку США чи сподіватися на повернення колишнього світового порядку. Вона має навчитися самостійно захищати свою безпеку, демократію та політичну незалежність. Інакше континент, який століттями визначав перебіг світової історії, ризикує стати територією суперництва інших великих держав.
Відтак підтримка України є не окремим зовнішньополітичним питанням, а важливою частиною боротьби за майбутнє самої Європи.



















