Напевно і ви так не раз думали - поки десь обговорюють постачання нам танків для наступів - вони потрібні нам ще "на вчора". Поки в кабінетах думають, чи можна нам їх давати - наші хлопці гинуть зокрема в Соледарі, де суцільне пекло.
І тут розумієш, що ніхто так не зацікавлений в перемозі України - як має бути зацікавлена сама Україна.
А тому найважливішим чинником стає ЧАС. І найстрашніше - що ми повинні діяти в умовах дедлайну, якщо можна так сказати - в дедлайні з вчорашніми строками. Тобто коли мали забезпечити своїй армії і танки, і інше озброєння задовго до сьогодні. А сьогодні кожна навіть не хвилина - кожна секунда вбиває наших захисників.
Я можу накинути на вентилятор і написати про всіх президентів та всі скликання парламенту, які цей час втратили, або як могли наздоганяли. Ми всі (майже) розуміємо, хто і як діяв у кожну свою каденцію. Хто кому заважав, і хто кому не допомагав. У кого які цінності, і у кого які здібності.
Я зазначу, що коли ти маєш ситуацію А - то мусиш робити Б. Тобто ти не можеш списати все на несподіванку, і сидіти склавши руки.
Це ж в 2014-му напад на Україну був для нас несподіваним. А в 2022-му - киньте в мене каміння, бо НІ. Ми увійшли в 2022 рік вже в стані ще не завершеної війни. Це тітка на базарі може не розуміти, що потрібно нашій армії. А влада не має права це не розуміти. Бо відлік вчора йшов на дні, а сьогодні - на секунди.
Влада США або будь-якої європейської країни превентивно, заздалегідь вивозить у разі потреби свої посольства. Бо не втрачає час.
Влада України, вже маючи активну війну на своїй території, взагалі має жити в постійному процесі вирішення щоденних питань та потреб. Немає часу на інше. Не має бути відпусток, розслабленого життя-буття як завжди - це повинна бути така ж система, як в армії на нулі. Бо як ти можеш залишити місце бою, коли бій ще не завершений? Це якби зараз Залужний сказав: "мені набридло, я поїхав на лижах кататися, я втомився".
Як це?
І чому ми маємо протилежну ситуацію у владі? В тебе не закінчена війна. В тебе немає озброєння. В тебе волонтери тягнуть на собі те, що можна було підготувати ДО, а не зараз.
Ми сьогодні маємо те, що встигли зробити вчора. І встигли зробити недостатньо. Сьогодні тільки й залишається, що просити, попутньо якось налагоджувати власне виробництво снарядів чи дронів, чи ракет.
Але ж за цей втрачений час в цю хвилину платять своїми життями тисячі людей.
Соледар.
Бахмут.
Прикордонні міста.
Окуповані.
Чому?